«Зараз я тяжко працюю, а відпочину за кілька років. Тепер у мене такий час, що я не дбаю про себе. Але щойно я дістану підвищення / куплю будинок / складу іспити, це зміниться. Треба буде колись піти на школу танців / здати на права / поїхати на екскурсію…»
Нещодавно я впіймала себе на тому, що нарікаю на свою щоденність, однак не роблю нічого, аби це змінити. Навіть як мені спаде на думку щось, що могло би хоч трохи змінити буття на трішечки позитивніше (наприклад, у гості на вихідні, або книжку почитати), то я відкладаю це на умовну полицю з написом «Колись» або «Не тепер». Колись я це зроблю, зараз не можу. Що довше я про це думаю, то більше запитую себе, а чого би це зараз — ні? Що мені заважає?
Які в тебе відмовки?
Коли я чесно оцінила ситуацію, то мусила визнати, що все, що я вважала перешкодами (опіка над малою дитиною або професійна праця), насправді нічому не заважає. Це мої відмовки, бо єдина перешкода — це я сама. Все, що потрібно, я має на відстані простягнутої руки. Єдине, що я мушу, а радше повинна зробити, — відвага сягнути по це, тобто знайти спосіб осягнути це за тих умов, у яких я зараз перебуваю.
Може, ти теж себе обманюєш, що це «тільки перехідний період», що «колись» усе зміниться. Що колись матимеш час на те, щоб займатися своїм хобі, дбати про своє здоров’я, здійснювати мрії. Ось тільки у життя немає перехідних періодів, є тільки минуле, якого ти не можеш змінити, і поточний момент «тут і тепер». Ти не знаєш, що принесе майбутнє. Навіть не маєш гарантії, що воно взагалі настане. Тому немає сенсу відкладати будь-що на непевне «колись». Зрештою, твоє завтра розпочинається сьогодні.
Те, що ти зробиш або чого не зробиш сьогодні, сформує твоє завтра
Ти чудово розумієш, що відкладання до безконечності неприємних завдань чи обов’язків нічому не служить. Так чи інакше, зрештою доведеться цим зайнятися. Якщо ти сьогодні їх занедбаєш або пропустиш, то муситимеш клопотатися ними завтра. Колись же все одно доведеться поприбирати або закінчити нудний проект…
Ці нелюблені й відкладувані речі, на жаль, рідко самі по собі зникають із життя. З мріями справа виглядає зовсім інакше. Що довше їх відкладаєш, то менше шансів їх сповнити. На здійснення мрій ніколи немає «підходящого» часу. Завжди є щось терміновіше, важливіше, потрібніше, щоб його зробити. Чимало людей носять у серці переконання, що їхні мрії можуть почекати до кращих часів.
Але цей кращий час не настане сам по собі. То ми маємо міць його створити.
Про що розповідатимеш онукам?
Уяви, що тобі вже дев’яносто і ти розповідаєш історію свого життя. Як звучить ця розповідь? У ній повно історій про те, як ти день за днем виконував завдання з безконечного списку? А може, це оповідання про цікаві зустрічі, спонтанні виїзди й ті особливі моменти, коли ти затримувався, аби поглянути на світ довкола, чи дивився, як у небі пливуть хмари, чи як миготять зірки? Чи це твоя розповідь про те, як ти здійснював свої мрії? А може, це гіркий сумний перелік того, як ти не дав собі часу для розвитку своїх зацікавлень і дарів?
Тут і тепер — кожен з нас має свої обов’язки й повинності. Ми мусимо працювати, виконувати хатні справи, виконувати інші завдання. Попри це, і ти і я маємо міць, аби в буденності знаходити хвилини для себе — те, що порадує нашого Бога. Час, коли ми будемо робити те, що для нас життєдайне, що приносить нам радість і задоволення. Бог не створив нас, щоб ми були сумними. Інколи вистачить якихось п’ятнадцяти хвилин, аби впровадити в життя зміни, про які ти мрієш.
Отож коли знову впіймаєш себе на думці «може, потім» — то запитай сам себе: а чому не сьогодні?
фінансово.
Щиро дякуємо!
