Оточення, в якому ви живете, має більший вплив на вашу душу, ніж це може здаватися.
Священик-єзуїт Павел Косінський пропонує своїм читачам і слухачам «Школу уважності», будовану на ігнатіянських методах. Пізнати цю школу може кожен охочий.
Пізнання, але не контроль
Ми пізнаємо не тільки розумом. Є ще чимало стимулів, які на нас впливають, а ми цього навіть не усвідомлюємо.
Буває, ми потрапляємо в такі місця, які одразу викликають нашу симпатію. Ми почуваємося там розслабленими, спокійними. Натомість в інших місцях нам стає якось не по собі. Ми навіть навряд чи могли би сказати, чому саме.
Так само і з людьми. Одні викликають симпатію з першого ж погляду, в їхній присутності ми почуваємося вільно і безпечно, а навколо інших панує атмосфера, яка викликає в нас напруженість, ми стаємо нервовими і роздратованими.
І не йдеться про якісь конфліктні ситуації! Вже сама присутність цих людей, перші слова та жести створюють якусь напруженість і брак довіри.
Якщо жити свідомою уважністю, можна буде краще усвідомлювати своє «тут і тепер», хоч би яке воно було. Я сьогодні підкреслю, що уважним треба бути «всім собою». Ми пізнаємо не тільки розумом. Наше інтелектуальне пізнання — це лише частина того, що реєструє наше тіло і розум. Є чимало імпульсів, які на нас впливають, а ми цього й не помічаємо.
Наприклад, я не вмію назвати і можу навіть не відзначити у свідомості, як людина пахне. Але моя свідомість здатна асоціювати цей запах із досвідом з минулого. І якщо це хороші спогади, то я буду спокійний. А якщо погані — відчую неспокій. Те саме стосується і голосу людини, тобто звуків, які я чую. Вони теж на мене впливають, хоч я це можу не усвідомлювати.
Я потребую уважності. Пізнання, а не контролю.
Умови медитації
На наші переживання й самопочуття впливають дуже багато чинників. Ігнатіянський принцип — повернути всьому належне йому місце. Наше духовне життя, наша праця над собою надмірно зосереджені на інтелекті, на розумовому пізнанні. Ми забуваємо, що це лише фрагмент нашого досвіду. Тому св.Ігнатій заохочує використовувати все, застосувати всі наші почуття, не боятися жесту, руху: чи стати, чи клякнути, чи лягти хрестом…
Треба використовувати і світло, і темряву, сприятливу і неприємну погоду, запахи і смаки. Треба використовувати звуки і кольори — одне слово, все, що є довкола нас. Є тільки одна важлива умова.
Святий Ігнатій у своїй пропозиції дуже методичний. Насамперед ідеться про те, що треба мати виразно визначену мету. «Чого я хочу?» — це важливе запитання для початку кожної духовної вправи. Чого ти хочеш? Що ти хочеш пережити? Про яку благодать просиш? Чи ти хочеш зазнати жалю за свої гріхи? Чи хочеш радості воскресіння? Відваги після Зіслання Святого Духа?
А коли вже це знатимеш, то допасуй до цього відповідне місце, світло, жести, кольори чи запахи. Ми мали би всі жити радісними, бо християнин — це людина воскресіння. Однак складно пізнати радість воскресіння, сидячи скуленим у замкненій кімнаті. Так само складно буде жаліти за гріхи, сидячи під яскравим сонечком і дивлячись на барвисту, уквітчану луку.
Речі, предмети мають свою логіку, свою природу, і не вийде її порушити. Якщо їх прийняти, то можна ними користуватися у згоді з цією природою. А тоді вони принесуть плід уважності.
фінансово.
Щиро дякуємо!
