Чому турбота про себе — це спосіб стати ближчим до Бога?

Забувати піклуватися про себе — привід до гріха №1.

«Щоразу сповідаюся з тих самих гріхів», — визнаю перед священиком. Це правда. Мої проступки завжди, на лихо, ідентичні.

Молитва про прощення — моя улюблена. Я завершила фразу про власні гріхи, і зараз дісталася до рядків, які мене завжди лякали і втішали водночас: «Милістю Твоєю відрікаюся від гріхів і обіцяю надалі уникати спокуси їх здійснити». Ці слова особливо дорогі моєму серцю: бо неважливо, яким сильним є людське прагнення до спокути, — нічого не може трапитися без Господньої благодаті, пише ДивенСвіт.

Уникати спокуси згрішити… На мить здалося, ніби щось клацнуло всередині. Нічого дивного, що я знову і знову перехоплююся через один і той самий камінь!

Приятель, розмова з яким неминуче обертається у пліткування

Увесь цей час я сповідалася і обіцяла «уникати спокуси», так ніби ця спокуса — ніщо інше, як реальне місце або людина, яких необхідно оминати десятою дорогою. У тебе є приятель, розмова з яким завжди неминуче обертається у пліткування? Викорінити думки, які розростаються, набагато важче, ніж не пустити їх до серця. Не піддавайся на провокацію диявола: виріши для себе, на які теми припустимо говорити з певною людиною, а на які ні. І тоді ймовірність, що наступного разу ти підеш до сповіді й не відрікатимешся «обмовляння»,  буде набагато вищою.

Ще яскравіший приклад: якщо ти не хочеш піддатися розпусті, не варто прокладати свій шлях повз стрип-клуб. Аби не випробовувати силу волі, не став перед собою цю щоденну перешкоду. Ти не згрішиш, коли не матимеш до цього нагоди.

Коли ми не помічаємо спокусу?

Я забула згадати інший потенційний привід до гріха: власний настрій. Чи помічав ти, коли найбільше гніваєшся, або дратуєшся, або злостиво відповідаєш близьким? Щодо мене все просто: я найбільш піддаюся спокусі до гріха, коли виснажена, втомлена, голодна чи відчуваю емоційне вигорання.

Коли сплю 4-5 годин на добу, я на 95% гірше виконую свої хатні обов’язки і мої стосунки у сім’ї псуються. Це погано, але, з іншого боку, є переваги: усе це фактори, які мені до снаги передбачити.

Піклуватися про себе — це означає не тільки регулярно приймати аромаванну та робити манікюр. Турбота — це дати тілу і розуму те, чого вони потребують, щоб функціонувати нормально. Це не легковажність і не егоїзм. Турбота про себе допомагає робити нам правильний вибір.

Як це виправити?

Тому моя спокуса до гріха №1 — це погана турбота про себе, і я переконана, що це стосується багатьох із нас. Бог створив людину і наділив її тілом, душею і розумом. А тому стан тіла і розуму впливає на вибір, який робить душа. Звісно, мої слова — це не істина в останній інстанції. Напевне тобі доводилося читати про святих, яким вдавалося залишатися незворушними під час жорстоких фізичних випробувань та навіть катувань. Але більшість із нас не є святими. Принаймні, поки що.

Замість того, щоби постійно зосереджувати увагу на тренуванні сили волі (майже як м’язів у спортзалі!), переконайся, що стресу в твоєму житті не занадто багато. Якщо це не так — доклади максимуму зусиль, щоби зменшити його кількість.

Звісно, в сучасному житті стресових факторів може бути занадто багато. І нікому з нас не під силу заховатися від них. Але попрацювати над тим, щоб бодай пом’якшити наслідки — необхідно.

Що ми отримаємо?

Я не кажу, що турбота про себе — це легко чи можливо завжди. Але це важливо. Наскільки це можливо, спи достатньо, їж регулярно, підтримуй здоров’я та форму, облаштовуй житловий простір, звільняй мозок від зайвого — навіть один-два пункти зі списку матимуть значний вплив у довгостроковій перспективі, не сумнівайся!

Найцікавіша річ у цьому — механізм творення звички. Справа в тому, що чеснота твориться, як і будь-яка звичка. Що частіше ми ставимося до близьких із любов’ю й терпінням, то легше нам це вдасться наступного разу.