Цей історичний запис, якому вчора виповнилося рівно 60 років, показує момент, коли бельгійський домініканець о.Домінік (Жорж) Пір у присутності короля Норвегії Олафа V і його доньки принцеси Астрід приймає в Осло Нобелівську премію миру за свої старання допомагати воєнним біженцям. Це було 10 грудня 1958 року.
Про цього домініканця мало хто знає, а окрім того, священикам і тим більше католицьким богопосвяченим особам Нобелівку присуджують украй рідко. Нобелівський комітет має протестантське коріння, а серце його дедалі більше «лівіє». Окрім о.Піра, Нобелівську премію здобули ще тільки Мати Тереза з Калькутти (1979), за ствердження гідності людини, і єпископ-португалець Карлуш Філіпе Хіменес Белу (1996), за мирне вирішення тривалого конфлікту у Східному Тіморі.
Отець Пір був бельгієць, але франкофон, він народився в Дінані, що в південній Валлонії, біля французького кордону. З’явився на світ у 1910 році. Йому було 4,5 року, коли він сам став воєнним біженцем — коли розпочалася Перша світова війна, його батьки втекли до Франції, рятуючись від просування німецького війська. На жаль, дідусь Жоржа залишився, і німці розстріляли його просто перед їхнім будинком. Сім’я Пірів до самого кінця війни жила в тяжких умовах у Бретані, а коли після війни повернулася в рідне місто, застала його зруйнованим і понищеним.
У 18 років Жорж вступив до Ордену Проповідників і прийняв ім’я Домінік. У Папському теологічному університеті св.Томи (Ангелікум) він вивчав теологію і суспільні науки. До кінця життя він піклуватиметься про долю вбогих і нещасливих. 1936 року захистив докторам із теології та після повернення до рідної Бельгії викладав моральну теологію і соціологію. Паралельно з викладанням брав чинну участь у допомозі бідним, особливо дітям і молоді.
Під час Другої світової війни його батьківщину знову захопили німці. Пір долучився до таємного Руху Опору, зокрема — допомагав евакуювати через кордон союзницьких льотчиків. Після війни зіткнувся з проблемою воєнних біженців і переселенців. На території Німеччини, Австрії та інших держав у таборах для біженців, у дуже тяжких умовах, перебували сотні тисяч людей. Вони не отримували смартфонів, виплат, квартир і Hartz-4 [соціальна допомога, розмір якої станом на 2017 рік був від 311 до 409 євро на особу. — Прим.пер.]. Домінік Пір бив на сполох, звертався до політиків та засобів медіа, зайнявся організацією фінансової і матеріальної допомоги (заснував для цього кілька організацій, що об’єднували тисячі людей доброї волі), а в підсумку привів до створення у Німеччині та Австрії поселень для біженців та домів престарілих.
1956 року, після придушення радянськими військами угорського повстання, на Захід рушила чергова хвиля біженців. Отець Пір старався їм допомогти, але жодних грошей не мав. Серед десятків багатих організацій, до яких він (безрезультатно) надсилав листи з проханнями про фінансову допомогу для угорських біженців, був і Нобелівський комітет. Його діячі відписали, що Комітет призначає кошти тільки на нагороди. Отець Пір поскаржився своєму приятелю, який тоді був головою Парламентської комісії Ради Європи, додаючи: «Така нагорода — це, певно, неслаба купа грошей…» І той відповів: «Випробуймо щастя».
Двома роками пізніше Нобелівський комітет призначив бельгійському домініканцеві премію миру. Отець Пір став відомим в усьому світі і його можливості допомагати людям значно збільшилися. Він став діяти в Африці й Азії. Допомагаючи біженцям, пропагував толерантність і мир між людьми різних рас, культур і релігій.
Отець Пір помер на початку 1969 року від ускладнень після операції. Засновані ним організації (серед них — «Острови миру») діють і понині.
фінансово.
Щиро дякуємо!
