Насправді йдеться про встановлення пріоритетів.
Я роками опрацьовувала стратегію терпеливості в стресових ситуаціях.
Емоційне напруження
Коли у нас немає чітких пріоритетів, брак терпеливості може призвести до емоційного напруження.
Від перших днів материнства терпеливість була для мене боротьбою. Діти, зокрема немовлята і зовсім маленькі, не живуть за графіком дорослих. Вони вимагають уваги у якнайбільш невідповідні моменти. Наприклад, їм потрібно змінити памперси саме тоді, коли вже виходиш до лікаря. Я завжди знала, що я не дуже терпелива, але материнство показало, як сильно мені бракує цієї чесноти.
Коли твоя дитина починає плакати, бо їй сказали надягнути шкарпетки, а ми саме запізнюємося, я навчилася глибоко вдихнути і нагадати собі, що розчарування тільки погіршить ситуацію, і зрештою ми прийдемо ще пізніше.
Коли на дорогах затори або аварія, я часто змушую себе прийняти реальність, глибоко дихаючи і кажучи: «Коли доїдемо, тоді й доїдемо, все буде добре».
Без контролю
Але є одна ситуація, в якій жодна кількість глибоких вдихів або прийняття реальності не змогли втримати мене від повної втрати контролю. Всі мої стратегії виявилися марними й безплідними в цю стресову годину: двічі на тиждень, коли мої діти повертаються зі школи, а я збираюся їхати на роботу.
Цілий рік ця година була повна нетерпеливості, роздратування, розчарування і сліз — як моїх, так і дітей.
На моє розчарування, я нарешті зрозуміла, що нічого не могла зробити в ту мить, щоб бути терпеливішою і понизити поріг стресу. Щоби змінити хід ситуації, я мала би змінити все, що до неї призводить. Як написала Анна Ґольдфарб у статті для «New York Times» про те, як розвинути терпеливість, іноді нетерпеливість — це безпосередній наслідок нереалістичних очікувань:
Недра Ґловер Тоуваб, ліцензований клінічний соціальний працівник із Шарлотти, штат Північна Кароліна, рекомендує розумніше визначати свої цілі. «Іноді ми надмірно дистанціюємося або не присвячуємо достатньо часу на те, щоб щось зробити, — каже вона. Розсудливо визначайте свої цілі, адже є стільки всього, що можна зробити в цей час». Якщо у вашому списку завдань 10 пунктів, а реально ви можете виконати тільки п’ять, то саботуватимете. Будь-що може вибити вас із колії, коли ваш день розпланований до хвилини. «Я не можу прискорити час і не можу зробити так, щоб люди рухалися швидше, — каже Тоуваб. — Я не можу керувати цими речами; єдине, що я можу змінити, — це своє ставлення».
Усуньте потенційний стрес
Протягом цієї стресової години я намагалася зробити надто багато речей. На професійному фронті я готувалася до табору, загружала машину, закінчувала останньої миті тексти для відпочивальників і переконувалася, що не забула жодного приладдя. На фронті домашньому я зустрічала дітей зі школи, несучі їм щось перекусити, слухаючи розповіді про їхній день, допомагаючи виконати домашнє завдання і підписуючи якісь документи.
Чи можна дивуватися, що під кінець цієї години мій рівень стресу був максимальний, а я часто з трудом стримувала сльози, переконана, що розчаровую як на роботі, так і вдома?
У мене не було жодної можливості навчитися терпеливості цієї години. Єдиним способом уникнути нетерпеливості було планування наперед і усунення якнайбільшої кількості стресових чинників.
Звісно, мої діти — не стресори, які треба усунути, а ця година перебування разом після школи — важлива для них і для мене. Я мусила усунути всі обов’язки, пов’язані з роботою, що означало виконати їх заздалегідь. Спочатку я пробувала починати їх раніше, близько полудня, замість 15.00. Але це не допомогло, бо я і надалі хотіла зробити ту саму кількість справ.
Список пріоритетів
Допоміг мені, врешті, список найважливіших для мене речей. Я робила це вранці, відразу після того, як відвозила дітей до школи. Іноді починала навіть уночі напередодні, якщо мій список справ був надто довгий або якщо вранці у мене була якась зустріч. Мої діти і час із ними після школи стали моїм найвищим пріоритетом, а все інше підпорядковано цій події.
Я не можу висловити, як сильно це змінило наше життя. Мої діти вже не мусять боротися за мою увагу, я не йду на роботу, почуваючись нещасливою і винною. Година після школи, хоч і не дуже спокійна (у мене п’ятеро дітей!), але принаймні досить спокійна, і я маю час, щоб зустрітися з кожним із моїх дітей.
Виявилося, що мій брак терпеливості був насправді не браком чесноти, а проявом емоційної тривоги від конкурентних пріоритетів. Коли я поставила своїх дітей на початку списку пріоритетів — там, де вони й мають бути, — моя нетерпеливість зникла.
фінансово.
Щиро дякуємо!
