Декрет про спомин святого Павла VI

Як повідомлялося, 25 січня 2019 року кардинал Робер Сара, префект Конгрегації Божого культу і дисципліни Таїнств, підписав декрет про вписання літургійного відзначення св. Павла VI, Папи, до Римського Загального Календаря. До цього часу його спомин відзначався 26 вересня лише на місцевому рівні. Із записом до Загального Календаря Церкви римського обряду вшанування недавно канонізованого Папи Монтіні можливе у всій Вселенській Церкві і було перенесене на 29 травня. Разом із Декретом та коментарем до нього, Конгрегація публікує офіційні літургійні тексти до використання під час Святої Меси та Літургії Годин з відповідними вступними приписами. Конгрегацією було постановлено, що відзначення має ранг довільного спомину, що стосується теж і Католицької Церкви в Україні.

Постать святого Павла VI (1897 – 1978) не може не викликати щирий подив – як одна людина спроможна стільки зробити за одне життя! Ще довго ім’я цього святого Папи буде згадуватися у відношенні до таких аспектів життя й діяльності Церкви як екуменізм, літургія, Святе Письмо, пошуки миру, діалог, людське життя, питання гідної праці, людської гідності і багатьох інших.

Для Католицької Церкви в Україні сьогодні папа Павло VI може бути, по-перше, прикладом діалогу. Він зумів будувати мости зустрічі з суспільством людей, аби шукати блага всіх людей, незалежно від сповідуваної віри. Це він зустрівся у 1964 р., після століть віддалення, з Афінагором I, константинопольським патріархом, щоб зміцнювати узи єдності між Церквами.

По-друге, Павло VI може нас навчити цінності людського життя. Своєю енциклікою Humanae Vitae з 1968 р. він ще раз пригадав всім, що людське життя є безцінним скарбом, дорученим нам Творцем. Шанувати кожне життя й захищати його – моральний обов’язок всіх, хто розуміє унікальність існування життя на Землі.

І нарешті, Павло VI в 1967 р. установив Всесвітній день миру. Папа Монтіні особисто відчув на собі жахи війни і саме тому шукав діалогу та цінував мир.  Звертаючись до всіх людей доброї волі Папа закликав: “Потрібно завжди говорити про Мир! Потрібно виховувати світ любити мир, будувати його і захищати”.

КОНГРЕГАЦІЯ БОЖОГО КУЛЬТУ І ДИСЦИПЛІНИ ТАЇНСТВ

№ 29/19

ДЕКРЕТ

ПРО ВПИСАННЯ ЛІТУРГІЙНОГО СВЯТКУВАННЯ СВЯТОГО ПАВЛА VI, ПАПИ,

В РИМСЬКИЙ ЗАГАЛЬНИЙ КАЛЕНДАР

Ісус Христос, повнота людини, який живе й діє у Церкві, запрошує всіх людей до преображаючої зустрічі з Ним, який є «дорогою, істиною й життям» (Йн 14, 6). Святі пройшли цією дорогою. Це зробив й Павло VI, за прикладом Апостола, ім’я якого прийняв в момент, коли Святий Дух обрав його Наступником Петра.

Павло VI (у світі Джованні Баттіста Монтіні) народився 26 вересня 1897 року в Кончесіо (Брешія), в Італії. 29 травня 1920 року був рукоположений в пресвітери. Від 1924 року співпрацював з Верховними Понтифіками Пієм ХІ та Пієм ХІІ і одночасно виконував священицьке служіння серед університетської молоді. Призначений Субститутом Державного Секретаріату, під час Другої світової війни давав прихисток для переслідуваних євреїв та біженців. Призначений державним Просекретарем із Загальних питань Церкви, завдяки своїй особливій посаді пізнав та зустрів також багатьох прихильників екуменічного руху. Призначений Архієпископом Мілану, різнопланово дбав про свою дієцезію. У 1958 році був піднесений до гідності Кардинала Святої Римської Церкви святим Йоаном ХХІІІ, після смерті котрого був обраний на кафедру Петра 21 червня 1963 р. Наполегливо продовжуючи справу, розпочату попередниками, довів до завершення, зокрема, Другий Ватиканський Собор і дав початок численним ініціативам, які є знаком його живої турботи про Церкву та сучасний йому світ. Серед цих ініціатив варто пригадати його подорожі в якості паломника, здійснені заради апостольського служіння, і котрі служили підготовці єдності християн та підкресленню важливості пошани основних прав людей. Виконував теж найвищий вчительський уряд на користь миру, сприяв прогресу народів та інкультурації віри, а також літургійній реформі, затверджуючи обряди й молитви, зберігаючи при цьому вірність традиції та одночасно пристосовуючи їх до нових часів, та проголошуючи власним авторитетом для римського обряду Календар, Месал, Літургію Годин, Понтифікал та майже увесь Ритуал, аби сприяти активній участі вірного люду в літургії. Крім того дбав про те, щоб понтифікальні літургії отримали більш просту форму. 6 серпня 1978 року, в Кастель Ґандольфо, віддав душу Богу і, згідно з його побажанням, був скромно похований, як скромно він і жив.

Бог, Пастир і провідник всіх вірних, довіряє свою Церкву, яка подорожує у часі, тим, кого Він сам установлює заступниками свого Сина. Між ними сяє святий Павло VI, що об’єднав у своїй особі чисту віру святого Петра та місіонерський запал святого Павла. Про  його самосвідомість буття Петром свідчить факт, що 10 червня 1969 р., під час візиту до Екуменічної Ради Церков в Женеві, він представився, кажучи: «Моє ім’я – Петро». Але він також зміною імені, яке собі вибрав, вказав на місію, до якої він був обраний. Як Павло він присвятив своє життя Євангелію Христа, долаючи нові кордони та стаючи свідком Христовим в проголошенні та у діалозі, як пророк Церкви, що виходить назовні і звертає очі на далеких і дбає про бідних. Бо Церква завжди була його постійною любов’ю, його першочерговою турботою, його постійною думкою, першою фундаментальною провідною лінією його понтифікату, адже бажав, щоб Церква мала глибше розуміння самої себе і щораз більше поширювала діло проголошення Євангелія.

Беручи до уваги святість життя цього Верховного Понтифіка, посвідчену вчинками та словами, зважаючи на великий вплив його апостольського служіння на користь Церкви, поширеної по всій землі, Святіший Отець Франциск, дослуховуючись до прохань й побажань Божого народу, розпорядився, що літургійне святкування святого Павла VI, Папи, було вписане в Римський Загальний  Календар на 29 травня у ранзі довільного спомину.

Цей новий спомин має бути включений у всі календарі та літургійні книги для звершення Меси та Літургії Годин. Долучені до цього декрету літургійні тексти мають бути Конференціями Єпископів перекладені, ухвалені та, отримавши затвердження цього Дикастерія, опубліковані.

Цим декретом скасовуються усі розпорядження, які йому суперечать.

Дано у Конгрегації Божого Культу і Дисципліни Таїнств, 25 січня 2019 р., у свято Навернення св. Павла, апостола.

Робер кардинал Сара, префект
Архієпископ Артур Рош, секретар

ВІДВАЖНИЙ АПОСТОЛ ЄВАНГЕЛІЯ

Декретом Конгрегації Божого Культу і Дисципліни Таїнств, від 25 січня, Папа Франциск встановив, що спомин святого Павла VI має бути вписаний в Загальний Календар Церкви римського обряду, беручи до уваги як універсальне значення його дій, так і приклад святості, даний Божому народу. Днем літургійного спомину буде 29 травня, дата його рукоположення у пресвітери у 1920 році, бо 6 серпня, день його народження для неба, припадає свято Преображення Господнього. Якщо святий це той, хто уподібнює власне життя до Христа, приносячи плід Божої благодаті у вчинках, то Павло VI зробив це, відповідаючи на покликання до святості як охрещений, священик, єпископ, Верховний Понтифік, і тепер споглядає Бога обличчям в обличчя. Він завжди підкреслював, що “лише у щирому пошукові Бога, здійсненому з молитвою, з покаянням, з наверненням [metánoia] всього єства, можна запевнити справжні осягнення християнського й апостольського життя, та втілити в життя первісний та завжди живий заклик Господа до святості: «Сповнився час, і наблизилося Боже Царство; покайтеся і вірте в Євангеліє» (Мк 1, 15). Тож будьте досконалі, як Отець ваш небесний досконалий» (Мт 5, 48) (Промова до Священного Колегіуму з нагоди привітань з іменинами, 21 червня 1976 р.).

Вже будучи священиком, у 1931 році, коли він розпочав своє служіння для Святого Престолу, після того, як написав, що не хотів «жодного правила, жодного надзвичайного додатку», які би відрізняли його християнське життя від звичайного, додав, що хотів би плекати «особливу любов до того, що є суттєвим і спільним для всіх у католицькому духовному житті. Таким чином, – писав він, – матиму Церкву за матір любові: її Літургія буде упривілейованим правилом для моєї духовності». І роздумуючи над  закликом з літургії рукоположення в пресвітери: “Наслідуй те, що звершуватимеш” [imitamini quod tractatis], він черпав з тайни Євхаристії імпульс до «жертвування свого життя повсюди». Це жертвування він називав «Месою в житті», яка є сполучена з постійною подякою [«semper gratias agentes» «завжди дякуйте» – з Еф 5,20] (Нотатки для Духовних вправ в Монтекасіно).

Разом із декретом публікуються тексти, які потрібно додати в літургійні книги (Календар, Месал, Літургію Годин, Мартирологій). Молитва колекти озвучує те, що Бог здійснив у своєму вірному слузі: «Ти доручив свою Церкву керуванню святого Павла VI, Папи, відважного апостола Євангелія Твого Сина», і просить Його: «вчини, щоб освітлені його повчанням, ми могли співпрацювати із Тобою у розповсюдженні у світі цивілізації любові». Тут коротко викладено головні характеристики його понтифікату та його повчання: єдина Церква, що належить Господу (Ecclesiam Suam) [назва першої енцикліки св. Павла VI, видана 6 серпня 1964 р.], Церква заангажована у проголошення Євангелія і покликана свідчити, що Бог є любов’ю, як пригадував в Evangelii nuntiandi [апостольське звернення св. Павла VI, видане 8 грудня 1975 р.].

Також вказуються біблійні читання для Меси, які вибрані із спільних текстів для Пап, а як читання для Години Читань вибрані деякі уривки з проповіді, виголошеної під час останньої публічної сесії Собору, 7 грудня 1965 р., що підсумовується у тезі: «Для того, щоб пізнати Бога, необхідно пізнати людину». Павло VI жив, перед і після того, як став Папою, вдивляючись постійно в Христа, необхідність якого для кожної людини відчував та проголошував. Це показав своїм першим Пастирським посланням у якості Архієпископа міланського, яке озаглавив словами святого Амвросія: Для нас усім є Христос

[Omnia nobis est Christus].

В одній нотатці з дня 5 серпня 1963 р., півтора місяця після його обрання на Кафедру Петра, писав: «Я повинен повернутися до початку: відносини з Христом… мають бути джерелом найщирішої покори: “віддались від мене, бо я людина грішна…”; а також у готовності: “зроблю вас рибалками…”; так і у симбіозі волі й благодаті: “для мене жити це Христос…”». Любов до Христа – це любов до Його Церкви. У творі Думка про смерть він слушно написав: «Молю Господа, щоб дав мені благодать вчинити з моєї близької смерті дар любові до Церкви. Можу сказати, що я завжди її любив, і що для неї, а не для чого-небудь іншого, я, як мені здається, прожив».

Захоплений постаттю й апостольською діяльністю святого Павла, коли Святий Дух вказав на нього як на наступника святого Петра, не щадив своїх сил на службі Христового Євангелія, Церкви та людства, на яке споглядав у світлі Божого плану спасіння. Захисник людського життя, миру та істинного прогресу людства, як показує його навчання, хотів аби Церква, черпаючи натхнення з Собору та втілюючи в життя його нормативні принципи, щораз більше відкривала свою тотожність, долаючи поділи минулого, і щоб була дуже уважна на нові часи: Церква Христова, що ставить на перше місце Бога, проголошення Євангелії, навіть коли дбає про братів, аби будувати ту «цивілізацію любові», започатковану Святим Духом у П’ятидесятницю.

В Нотатках для мого заповіту Павло VI написав: «Жодного пам’ятника для мене». Навіть якщо в жовтні 1989 року йому було поставлено пам’ятник в кафедральному храмі Мілана, справжній пам’ятник Павло VI побудував собі своїм свідченням, вчинками, апостольськими подорожами, своїм екуменізмом, працею над Новою Вульгатою, відновленням літургії і своїми численними повчаннями й прикладами, показуючи таким чином обличчя Христа, місію Церкви, покликання сучасної людини та достосовуючи християнську думку до потреб важкого часу, в якому він, багато страждаючи, повинен був вести Церкву.

Роберт кардинал Сара

Префект Конгрегації Божого Культу і Дисципліни Таїнств