З нагоди Року святості подружжя та сім’ї, що триває в Римо-Католицькій Церкві в Україні, розпочинаємо цикл матеріалів про покровителів подружжя з Літанії до захисників святості, єдності і нерозривності подружжя.
Розповідь про це подружжя ми знаходимо на сторінках Книги Буття. Авраам (тоді він ще звався Аврам) був 75-річним старим невдахою, чиє життя не склалося. Його безплідна дружина Сара (тоді ще Сараї) не народила йому дітей, а в тогочасній культурі не мати сина було ознакою прокляття чоловіка. А на додачу, попри те, що Аврам був «вельми багатий на скотину, на срібло й на золото» (Бут 13,2), він не мав землі. В ті часи це означало, що чоловік нічого не досяг у житті, що всі зусилля, яких він докладав, виявились безрезультатними, що його життя змарновано.
У цій ситуації, коли годі було чекати змін на краще, Бог звернувся до Аврама зі словами: «Вийди з землі твоєї, з твоєї рідні і з дому батька твого в край, що його я тобі покажу. А я виведу з тебе великий народ і поблагословлю тебе; та й зроблю великим твоє ім’я, а ти станеш благословенням» (Бут 12, 1-2). Отже, Бог пообіцяв Аврамові те, що з людського погляду неможливе: що, попри його похилий вік і безплідність дружини, вона народить йому сина. Саме сина — адже тільки тоді він зможе стати родоначальником великого народу. «І повірив (Аврам) Господеві, й він зарахував йому те за праведність» (Бут 15,6).
Говорячи про безплідність Сараї, автор Книги Буття тим самим підкреслює непохитність віри Аврама в те, що Божественна обітниця про численне потомство сповниться. Аврам робить так, як сказав йому Всевишній: виходить з Уру Халдейського і прямує в Ханаан. Разом з ним іде і його вірна дружина. Це нормальне: адже дружина слухняна чоловікові, тим більше в ті часи, коли такий непослух був чимсь неймовірним.
Юдейські джерела вказують, що Сараї не була «тільки» дружиною Аврама, чию єдину турботу становило домашнє господарство. Вона також відігравала важливу роль у справі, якій присвятив себе її чоловік. Слова Старого Завіту про те, що вони, прямуючи в Ханаан, взяли «людей, що придбали в Харані» (Бут 12,5), єврейські коментатори тлумачать так: ідеться не про рабів, а про новонавернених, які прийняли нову віру. При цьому Аврам навертав чоловіків, а Сара — жінок.
Шлях, яким пройшли Авраам і Сара, — це шлях формування зрілої віри. Йдучи цією дорогою, вони вчаться беззастережно довіряти Богу. Прийшовши в Єгипет, Аврам злякався, що фараон може вбити його, щоб узяти Сараї собі за жінку (це, крім усього іншого, вказує на те, що вона, попри поважний вік, не втратила зовнішньої краси та привабливості). Отож він каже, що вона — його сестра. Це мало не закінчується для нього халепою. Фараон узяв Сараї до свого палацу з наміром зробити її своєю дружиною, що стягло кари Господні на його дім.
Не маючи віри в те, що Бог може їй самій дати обіцяну дитину, Сараї дає Аврамові наложницею свою служницю Агар, щоби та народила йому спадкоємця. До слова: Енциклопедія юдаїзму стверджує, що Агар була не просто собі пересічною рабинею. Вона була дочкою фараона, яку батько віддав Аврамові й Сараї як «компенсацію за завдані збитки» під час їхнього перебування в Єгипті. Як оцінити цей вчинок Сараї? Нам, із наших сьогоднішніх позицій, це може здатись аморальним. Але розглядати вчинок тих часів треба з погляду моральних норм тих часів. А тоді це було припустимо, як було припустимо і багатоженство: заборони на нього не було. Більше того, юдейські автори бачать у цьому прояв «величезної сили духа Сари, готової поступитися своїм статусом єдиної дружини Авраама заради того, щоб він не залишився бездітним». Але вагітність Агар призвела до напруженості у стосунках між нею та Сараї: готуючись стати матір’ю спадкоємця Авраама, Агар дозволяє собі відверто зневажати Сараї — можливо, пояснюючи її безплідність недостатньою праведністю. Сараї, як говориться, не залишається в боргу, життя Агар стає нестерпним (принаймні, як вона сама вважала) і вона втікає з дому Аврама. Ангел, що зустрів її в пустині, каже: «Вернися до твоєї господині й покорися під її руку» (Бут 16,9). Тут ми можемо побачити втручання Бога заради того, щоб навести лад у родині.
Агар народила сина, якого Аврам назвав Ізмаїлом. Тоді Авраамові було 86 років. А через 13 років Господь знову являється Аврамові та обіцяє йому, що той стане «батьком многоти народів» (Бут 17,5), а також сина від Сараї. Від неї також вийдуть народи «й царі народів вийдуть з неї» (Бут 17,16). Даючи цю обітницю, Бог перемінює їхні імена: відтоді Аврам носитиме ім’я Авраам, що означає «батько багатьох». Сараї тепер зватиметься Сара, що означає «княгиня, володарка». Її попереднє ім’я — Сараї — можна перекласти як «моя володарка». Отже, зміна її імені означає, що таким чином Всевишній називає її «володаркою усього людства».
Святе Писання оповідає, що Бог явився Авраамові в Мамре в образі трьох мужів, яких він запросив перепочити у його наметі. І це запрошення показує нам ще одну рису цієї сім’ї: гостинність. Їхній намет завжди був відкритий для всіх, хто приходив повз нього, хоч би хто це був. А на стіл перед гостем вони ставили те, що було в них найкраще.
Тоді ж Авраам отримує обітницю, що за рік Сара матиме сина. Сама ж Сара, яка в той час перебувала при вході до намету, почула ці слова — і вони викликали в неї сміх (те, що під час розмови Авраама з «трьома мужами» його дружина перебувала в наметі, підкреслює її скромність — вона старалась «не мозолити очі» незнайомим людям). І тоді «Господь сказав до Авраама: Чого ж це сміялася Сара, кажучи: Чи ж справді можу родити, бо ж я стара! Хіба для Господа є щось трудне? За рік в отій самій порі повернусь я до тебе, й Сара матиме сина» (Бут 18,14).
Божа обітниця здійснилася. «Було ж Авраамові сто років, коли народився в нього син Ісаак. А Сара сказала: Сміх учинив мені Господь: кожний, хто почує, буде з мене сміятися. Та й додала: Хто був би сказав Авраамові, що Сара грудьми годуватиме дітей? Бо я в його старості породила йому сина» (Бут 21, 5-7). Сарі тоді було 90 років.
Один із єврейських авторів, рабин Адін Штейнзальц, писав про Сару: вона не була жінкою, яка «пасивно супроводжує чоловіка, але особистістю з міцною волею і сильним характером». А про Авраама — що той «нерідко відчував потребу звернутися до неї по пораду або вважав себе зобов’язаним отримати її згоду, перш ніж вирішувати щось важливе». Прямих підтверджень цього на сторінках Біблії ми не знаходимо. Натомість є момент, коли сам Всевишній говорить до Авраама: «В усьому, що тобі скаже Сара, вволи її волю» (Бут 21,12). Це відбулось після народження Ісаака, коли, як сказано у Святому Писанні, «Сара побачила, що син Агарі єгиптянки, якого ця була вродила Авраамові, насміхається з Ісаака» (Бут 21,9). Юдейські джерела вказують, що перебування Ізмаїла в одному домі з Ісааком ставало для останнього дедалі небезпечнішим. Тоді Сара поставила питання гостро: «Прожени геть оцю рабиню та її сина; не буде бо спадкоємцем син тієї рабині з моїм сином Ісааком» (Бут 21,10). В той же час Господь обіцяє Аврааму подбати про його сина Ізмаїла і вивести з нього великий народ, якщо він виконає вимогу Сари.
Коли ж Авраам занадто прив’язався до Ісаака, так що той ставав для нього мало не «ідолом» (і можна припустити, що Сара до нього прив’язалась не менше), Бог зажадав від Авраама скласти сина в жертву. Авраам і цього разу був слухняний волі Бога. Можна тільки уявити, з якими почуттями йшов він з Ісааком, щоб скласти його в жертву, як зворушувалось його серце, коли він чув запитання сина: «Ось вогонь і дрова; а де ягня на всепалення?» Але він уже мав досвід дії Бога в своєму житті, а головне — пам’ятав Божу обітницю. Адже Господь обіцяв йому не одного тільки сина, а незлічене потомство. І тому відповів: «Бог подбає собі ягня на всепалення» (пор. Бут 22, 7-8). Віра Авраама не підвела його і цим разом. Коли ніж у його руці вже був занесений над сином, «ангел Господній кликнув до нього з неба і сказав: Аврааме, Аврааме! Той відповів: Я тут! І сказав (Бог): Не простягай руки твоєї на хлопця, не чини йому нічого! Тепер бо знаю, що ти боїшся Бога, що ти не пощадив свого сина, свого єдиного, для мене. Коли Авраам підвів очі свої й дивиться — аж ось позаду (нього) баран, заплутаний у кущах рогами. Пішов Авраам, узяв того барана і приніс його у всепалення замість свого сина» (Бут 22, 11-13). Принесення в жертву Ісаака стало для християн прообразом хресної жертви Сина Божого, а послух Богу, виявлений у цьому жертвоприношенні, став символом віри у Воскресіння.
Сара померла у віці 127 років в Кіріят-Арбе, і Авраам поховав її в печері на полі Махпела, яке він придбав у хетіянина Ефрона. Там же був похований і сам Авраам, коли помер у віці 175 років.
фінансово.
Щиро дякуємо!
