Алік, син Олексія
Алік Пацьора виріс у багатодітній родині, обтяженій алкоголізмом батька. Сам теж потрапив у тенета цієї хвороби, що нищило його як дорослу людину, чоловіка й батька. Звільнившись від залежности, незвичайним чином цілковито преобразився. Став кимось зовсім новим, а його приклад впливає на багатьох людей, зокрема, змінює його сім’ю, усіх його дітей та їхні родини, а також місцеву спільноту.
Живу в українському місті Барі. Беру участь у діяльності «Оази родин» і «Хрестового походу за звільнення людини» За фахом я – м’ясник. Разом із дружиною Іреною маємо п’ятьох дітей: трьох хлопців (Владека, Янека й Томека) і двох дівчат (Юлю та Світланку).
[…] В Україні людину часто упродовж цілого життя супроводжує алкоголь. Народилася дитина — треба всіх пригостити алкоголем. Померла людина — усі п’ють на її похороні. Ось такі комуністичні звичаї. Повертаючись із роботи, я нерідко був такий п’яний, що не міг дійти додому. Люди приходили до моєї дружини й казали їй, щоб забрала мене з вулиці, бо лежу там непритомний від алкоголю. А вона, бідолашна, брала із собою дітей, щоб допомогли принести мене додому. Діти не хотіли йти, плакали, соромилися.
І лише на реколекціях «Оази родини» Ісус визволив мене від залежности, а я присягнув, що вже до кінця життя не торкнуся алкоголю. Приєднався до «Хрестового походу за визволення людини», що повністю змінило і моє життя, і життя моєї родини.
Серед братів і сестер, — а було нас восьмеро, — я був найстарший. Мій тато теж зловживав алкоголем. Радісних днів у моєму дитинстві не було. Не пам’ятаю нічого доброго. Під впливом алкоголю тато ставав шаленим. Ми часто втікали з дому, деколи — крізь вікно. Попри це, мати залишилася вірною батькові, не покинула його. Хоча народжувати їй було важко, вона жодного разу, незважаючи на вмовляння лікарів, не погодилася зробити аборт. Померла в лікарні за тиждень після того, як народила останню дитину. Це було промовистим свідченням її жертовности. Цілковито присвятила себе нам і врешті віддала за нас життя. Молюся до неї. Вона, без сумніву, є святою, і я точно знаю, що це вона випросила для мене ласку тверезости. Не хочу, щоб мої діти повторили ті самі помилки, що і я, наслідуючи поганий приклад свого батька. Прагну, щоб вони були щасливі.
[…] Повернувшись із реколекцій, на яких я перестав пити, ми з дружиною написали найстаршому синові листа (телефонів у нас тоді ще не було). Пояснили йому все, дали обіцянку відмовитися від алкоголю до кінця життя. Син подякував мені. Коли він одружувався, весілля ми зробили безалкогольне. Він поставився до цього з розуміння і вдячністю. Пригадую, як під час одних реколекцій дівчаток запитали, якого хотіли б мати в майбутньому чоловіка. Моя донька відповіла, що бажала б такого, який був би схожий на тата того періоду, коли припинив уживати алкоголь.
Коли я пив, чимало людей закликало мене припинити це. Я знав, що не треба пити, що це нищить мене й сім’ю, але ніяк не міг подолати залежність. А коли ще хтось наголошував на цьому, це мене страшенно дратувало й нервувало. Результату, проте, не було жодного, і я далі продовжував пити. Коли повертався додому, діти пищали від страху, ховалися від мене, боялися мене. Коли ж відмовився від алкоголю, діти далі пищали, побачивши мене, але тепер уже від радости, тішачись, що я прийшов додому.
[…] Тепер мої діти гордяться мною. Я став для них прикладом. Їм більше не треба соромитися та боятися мене. Ми вільні й хочемо, щоб таким ж вільними були наші діти. Мої діти теж упевнені, що не бажають мати контактів з алкоголем. Отож саме так і живуть, запровадивши це правило у своїх сім’ях.
Разом з дружиною стараємося сприяти тому, щоб діти контактували між собою, щоб зростали у взаємній любові. Щонеділі зустрічаємося в когось із нас і домовляємося, у кого побачимося за тиждень — чи в нас, чи у котрогось сина або доньки. Насамперед разом молимося, а потім смажимо шашлики (кілька шматків м’яса у м’ясника завжди знайдеться) і співаємо, зокрема, а може й передусім, — релігійні пісні. Просто разом радісно проводимо час, зміцнюємо наші родинні стосунки. Це має великий вплив і на наше щоденне життя, бо якщо в когось із членів родини виникають якісь проблеми чи клопоти, усі інші радо готові йому допомогти.
[…] Коли діти були меншими, дружина не раз просила, щоб я втрутився в якийсь їхній конфлікт або вмовив їх виконати свої обов’язки. Я помітив, що мій підхід відрізнявся від того, який застосовувала дружина. І діти теж по-різному реагували на наші прохання. Я старався один раз сказати те, що хотів, і більше не повторювати. Отож казав і йшов геть. І це діяло. Своєю чергою дружина любила довго говорити й пояснювати. А діти цілком спроможні зреагувати на одне-єдине прохання когось із батьків, якщо знають, що він постійно присвячує їм увагу, та коли їм відомі правила.
[…] Дякую Богові за всіх своїх дітей. Усі вони чудові. Діти — це найліпше, що може бути! Щоправда, треба мати для них час. Тепер до мене приходять онуки й просять співати їм. Попри втому після роботи, я ніколи не шкодую для них ані часу, ані сил. І воно того варте.
Уривок з книжки «Колумби нашого покоління. Історії чоловіків, що зробили ставку на батьківство»
Видавництво: Свічадо.
Автор: Даріуш Цуп’ял.
Рік видання: 2018.
Формат: 145х200.
Палітурка: м’яка.
Кількість сторінок: 165.
Ціна: 69,00 грн.
Зазвичай виховання та опіка над дитиною, асоціюється саме з діяльністю матері. І саме в цьому проявляється проблема багатьох чоловіків. Вони, прагнучи зробити приголомшливу кар’єру, досягти успіху в бізнесі, зазнають цілковитої поразки в родинному житті та спілкуванні з дітьми.
Даріуш Цуп’ял – ідейний наставник Ініціативи Tato.net (діє в Польщі з 2004 року), яка власне і виникла для того, щоби батьки могли разом «відкривати батьківство».
У книзі «Колумби нашого покоління» автор подає історії чоловіків, які обрали свідоме батьківство. На сторінках видання ви знайдете історії 21 чоловіка, які діляться своїми відкриттями, перемогами, а також труднощами і викликами.
Видання “Колумби нашого покоління” не є посібником, ви не знайдете тут готових порад про виховання своїх дітей. Натомість прочитаєте історії батьків, але не поганих чи добрих, а таких, які розуміють свою місію, свої сильні та слабкі сторони, долають труднощі, що стоять перед ними. Ви почерпнете натхнення та знайдете в історіях підказки, як покращити взаємини з батьками, дружиною, дітьми.
Книга буде цікавою усім, хто хоче почерпнути цікавий і корисний досвід інших батьків, щоб вдосконалюватися у власному батьківстві, щоб стати справжніми батьками для дітей.
Де придбати:
1. В інтернет-магазині Свічадо;
2. За телефоном (032) 244-57-44;
3. За допомогою електронної пошти: post@svichado.com;
4. У крамницях «Свічадо»: м. Львів, вул. Лисенка, 2; м. Київ, вул. Покровська, 6, ст.м. «Контрактова площа». Запитуйте також у парафіяльних крамницях.
фінансово.
Щиро дякуємо!
