Мама — це наше перше дзеркало: відображення в її очах показує нам нашу сутність. Якщо мама бачить нашу цінність, то й ми її бачимо. Якщо вона вважає нас надмірним клопотом чи тягарем — то й ми так про себе думаємо.
Зі своєї терапевтичної практики я зрозуміла, який великий вплив на життя доньок мають мами. Наші перші думки щодо себе починаються від контакту з мамою — нашим першим дзеркалом: відображення в її очах показує нам нашу сутність. Якщо мама бачить нашу цінність, то й ми її бачимо. Якщо вона вважає нас надмірним клопотом чи тягарем — то й ми так про себе думаємо. Якщо вважає, що ми кращі за інших дітей і заслуговуємо на особливе ставлення, то й ми починаємо так думати.
Стосунки мама-донька та їхнє значення
У дитинстві ми ще не в змозі відрізнити правду від неправди. Те, що про нас думають мами, залишає в нас слід, який можна порівняти з відбитком долоні в мокрому цементі. Ми надзвичайно чутливі до їхніх емоцій, дій та слів, тому вони пишуть у наших душах перші нариси нашої ідентичності.
Наші переконання також походять від невербальних сигналів. Коли ми чуємо слова, повні любові, то починаємо думати: «Хтось мене любить». Але на початковому етапі життя слова для нас чужі. Частина мозку, яка відповідає за мову і переконання, тільки починає розвиватися. Саме тому наше зцілення має спиратися на щось глибше, ніж слова.
Я — улюблена донька Бога. Але чи я в це вірю?
У Деббі, від якої відвернулася власна мати, виникло переконання, що вона нічого не варта. Успіхи, яких вона досягала в житті, ненадовго їй помагали, однак не могли придушити цього глибоко вкоріненого переконання. Пізніше, коли вона зустрілася з відкиненням з боку інших, ця брехня, посіяна в ній змолоду, поверталася з новою силою, несучи із собою біль і сумніви.
Хоча Деббі була християнкою, цитування їй Біблії в той час дало б такий самий результат, що й накладання пластиру на рану, яка кровить. Вона знала ці вірші, але мала попросити Бога, щоб Він глибоко змінив її душу і замінив закорінену в ній неправду, ніби вона нічого не варта, істиною, що вона — Його улюблена донька, якою Він пишається.
Мої пацієнтки часто кажуть: «Я знаю правильну відповідь. Знаю, що Біблія говорить: Бог мене любить (або що я важлива, або в безпеці), але я цього не відчуваю. Розум каже мені, що це правда, але серце вважає інакше». Жінки, які читають Біблію і знають істини, закладені в ній, часто почуваються винними, бо не можуть повірити в те, що каже Бог, або не вміють жити згідно з цими істинами.
Тільки Бог може стерти фальшиву інформацію, в яку ми віримо
Чому ми відчуваємо це внутрішнє розділення? Мені подобається уявляти душу, як папір. Іноді істина, записана в Святому Письмі, сходить на нас, як чорнило на чистий аркуш паперу, — це об’явлення, яке ми приймаємо з великою радістю. Однак частіше трапляється, що ми — як списаний папір: записи, залишені нашими переживаннями, можуть не збігатися з біблійним переказом. Тоді гарна сторінка стає заповненою бридкими каракулями, шкідливими для наших стосунків і духовного життя. Нічого дивного, що в такій ситуації, коли чуємо слова Святого Письма, то не можемо прийняти правду. На нашій сторінці вже немає на це місця.
З часом Деббі стала розуміти, що тільки Бог може стерти неправдиву інформацію, в яку ми віримо.
Ми маємо зрозуміти, що те, що визначає нашу індивідуальність, також становить нашу рушійну силу. Ким ми себе вважаємо? Як описали б наше місце в світі?
Якщо ототожнимо себе з тим, що про нас каже Святе Письмо, — будемо впевнені в собі й відчуватимемо щораз більшу свободу в Христі, щоб виконувати Його волю і жити для Нього. В іншому разі завжди будемо міряти неправильною міркою. Хотітимемо довести свою цінність, хоча б самим собі.
Переклад CREDO за матеріалами Aleteia
фінансово.
Щиро дякуємо!
