Екзорцизми, молитви про зцілення й Таїнства Церкви

У контексті сучасної моди на молитви зцілення та різного роду екзорцизми, варто особливо нагадати про роль і значення таких практик у світлі вчення Католицької Церкви.

Треба зазначити, що молитви про зцілення, а також екзорцизм, беруть початок зі Святого Письма, зокрема, коли Ісус зцілює або виганяє злих духів. З іншого боку, молитви про зцілення та екзорцизм, хоч і мають біблійні підстави, однак не належать до першорядних і найважливіших засобів спасіння. Ці практики — не таїнства. А це означає, що вони виконують допоміжну роль щодо таїнств.

Щоби краще зрозуміти дію молитов про зцілення та екзорцизму, маємо представити різницю між таїнствами та сакраменталіями. Таїнств маємо в Католицькій Церкві сім: хрещення, миропомазання, Євхаристія, сповідь, єлеопомазання, священство і подружжя. Тридентський Собор у XVI столітті урочисто підтвердив вчення про сім таїнств і проголосив, що вони встановлені Христом. Загально прийнято, що це рішення має ранг догмату в Католицькій Церкві, тобто не може бути змінене будь-яким чином.

Католицька Церква визначає таїнство як видимий та дієвий знак невидимої благодаті. В таїнстві виокремлюють чотири елементи, без яких воно не може відбутися:

1. дія (наприклад, при Хрещенні — це занурення у воду або поливання водою);
2. слова, які промовляє той, хто уділяє Таїнство, тобто служитель Таїнства (наприклад, при Хрещенні — це слова «Я тебе хрещу в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа»);
3. намір служителя Таїнства, який означає, що той, хто уділяє Таїнство, хоче зробити те, що робить Церква;
4. намір того, хто приймає Таїнство, який у деяких таїнствах не обов’язково має бути ним виражений. Наприклад, Таїнство Хрещення, в я кому намір від імені дитини можуть виявляти батьки або хресні. Іноді намір того, хто приймає Таїнство, може бути припущенням, наприклад, коли священик уділяє Таїнство Єлеопомазання непритомній хворій людині, про яку якимось чином відомо, що вона — практикуючий католик. Тоді можна припустити: якби вона була при свідомості, то хотіла би прийняти Таїнство. Натомість при Таїнствах свячення і подружжя завжди для здійснення Таїнства вимагається чіткий намір людини, яка приймає Таїнство, хоча би тому, що йдеться про важливе життєве рішення, яке приймає кандидат у священство або наречені.

Хоча в кожному таїнстві мають бути ці чотири важливі елементи, однак два перші, тобто обряд і слово, посідають головне місце. Така ієрархія виникає з природи дії самого таїнства. Адже таїнство дієве, тому що в ньому діє сам Христос. Тому Католицька Церква навчає, що «святі таїнства діють ex opere operato (дослівно: “самим фактом, що дія відбулася”), тобто силою спасенного діла Христа, здійсненого раз і назавжди» (ККЦ, 1128). Тому обряд і слово мають пріоритет у здійсненні таїнств. З іншого боку, якби ефективність таїнств залежала виключно від правильного виконання дії таїнства, окремо від наміру служителя і того, хто приймає таїнство, тоді б це призвело до ставлення до таїнств як до магічних обрядів.

Сакраменталії не встановлені Христом, як таїнства, а «встановлені Церквою як для освячення деяких церковних служінь, деяких станів життя, різних обставин християнського життя, так і для вживання речей, корисних для людини» (ККЦ 1668). Дієвість сакраменталій також відрізняється від дієвості таїнств: «сакраменталії не уділяють благодаті Святого Духа, на спосіб таїнств, але через церковну молитву готують до прийняття благодаті і налаштовують до співпраці з нею» (ККЦ 1670). Отже, дієвість сакраменталій залежить, швидше, від духовно-морального стану людини, ніж від самої літургійної дії.

Більше того, сакраменталії готують до таїнств, мають провадити до них. Крім того, таїнства можна уділяти лише охрещеним (тому Хрещення називають «брамою таїнств»), тоді як деякі сакраменталії можна здійснювати і над неохрещеними (наприклад, благословення).

Важко назвати кількість сакраменталій, але можна поділити їх на три види:

1. благословення (людей, їжі, предметів, місць) — вони мають за мету прославлення Бога, але не мають тривалого характеру (наприклад, їжу, яку благословили, з’їдять);
2. освячення — мають тривалий характер; тут ідеться про віддання (консекрування) людей або предметів в особливу власність Богу (наприклад, чернечі обітниці, освячення розарію);
3. екзорцизм — має за мету вигнання злих духів або звільнення від їхнього демонічного впливу, що завжди здійснюється в ім’я Ісуса Христа. Урочистий екзорцизм може виконувати лише священик, призначений для цього єпископом.

Молитви про зцілення, які належать до першої групи сакраменталій, як і екзорцизм, мають провадити охрещених і неохрещених до таїнств, а не навпаки. Отже, таїнства, зокрема сповідь і єлеопомазання, які ще називають таїнствами зцілення, — це звичайні засоби для боротьби з хворобою, слабкістю, силою злого духа. Можливо, вони не такі видовищні, як молитва зцілення та екзорцизм, але їхня результативність точно має сильніші підстави: вони встановлені Христом і діють силою того, що вони відбулися (ex opere operato). З цього видно, що сакраменталії — це вже засоби надзвичайні й водночас допоміжні стосовно таїнств, коли «усе літургійне життя Церкви звернене до євхаристійної жертви і святих таїнств» (ККЦ 1113).

Тому насамперед треба користатися плодами таїнств, навіть тих, які за своєю природою здійснюються конфіденційно: як сповідь у конфесіоналі або таїнство єлеопомазання в кімнаті хворого. Для найпоширеніших серед християн духовних хвороб достатньо таїнств. Не потрібно відразу вдаватися до надзвичайних засобів. Хіба хворого на ангіну лікують хіміотерапією?

У ритуалі екзорцизму від 2002 року написано, що «екзорцизм належить здійснювати таким чином, щоб він виражав віру Церкви і не викликав ні в кого асоціацій із магічними або забобонними діями» (№19). Натомість в Інструкції щодо молитов для отримання зцілення від Бога «Ardens felicitatis desiderium», яку видала Конгрегація віровчення 2000 року, написано, що «позалітургійні молитви за зцілення мають проводитися в спосіб, який відрізняється від літургійного» (ст.5, §1), а «молитви екзорцизму з Римського ритуалу мають бути відділені від богослужінь за зцілення, літургійних і позалітургійних» (ст.8, §2). Нарешті, ця Інструкція підкреслює, що «суворо забороняється включати ці молитви у відправу Святої Меси, таїнства і Літургію Годин» (ст.8, §3).

У цьому ж ключі треба розуміти поширений нині звичай відмовляти молитву-екзорцизм до святого архангела Михаїла наприкінці або по закінченні Святої Меси. Автор цієї молитви, папа Лев ХІІІ, склав її після приватного видіння злих духів. Після написання цієї молитви в 1886 році цей папа рекомендував, щоб після кожної тихої Меси священик відмовляв її разом із вірними, навколішках. Перед цією молитвою належало тричі помолитися «Радуйся, Маріє» та «Слався, Царице» (Salve Regina). Всі ці молитви відмовлялися після Святої Меси, а конкретно — навіть після так званого Останнього Євангелія, яке становить пролог Євангелія від святого Йоана (Йн 1,1-14). Через зміни в Літургії після ІІ Ватиканського Собору обов’язок відмовляти ці молитви зник, як і Останнє Євангеліє.

Звичай читати Останнє Євангеліє після Святої Меси розповсюдився приблизно з ХІІІст. Священик читав початок Євангелія від святого Йоана над новоохрещеними або важко хворими. Бувало, що вірні, замовляючи Святу Месу, ставили священику як умову читання Останнього Євангелія, бо воно ніби мало «посилити» дію самої Євхаристійної Жертви(!). Після Тридентського Собору ввели обов’язок читати Останнє Євангеліє після кожної Святої Меси.

Спроби «вдосконалити» найдосконалішу молитву Церкви — Євхаристію — відомі давно. Тому не можна казати, що Свята Меса без молитви до святого архангела Михаїла менш досконала або менш ефективна. Крім того, цю молитву не можна відмовляти під час Святої Меси, наприклад, по молитві після Причастя і перед благословенням на закінчення Євхаристії. Ця молитва, як, зрештою, і жодна інша молитва, ані читання прологу до Євангелія від святого Йоана, вже не може внести нічого суттєвого до дії безкровної Євхаристійної Жертви, яка являє єдину Жертву Ісуса Христа, принесену Ним на хресті для нас і для нашого спасіння.

Переклад CREDO за: о.Марек Блаза SI, DEON