Мій коханий добрий Господи! Моє життя навряд чи схоже на життя новонавернених, що зустрічають Тебе та вирішують Тобі служити. Моє життя — це амбіції, протест, розпач і блукання. Й Ти знайшов мене в цій порожній темряві, яку я сама створила для себе за останні 15 років…
Моє життя починалося в Твоїй присутності. Я щиро молилася до Тебе, бо потребувала затишку. Батьки не змогли мені дати спокійного дитинства, але навчили шукати Тебе — і знаходити. Потім я ходила на катехези, прийняла Святе Причастя, боролася з гріхами, мріяла стати святою. Я тисячу разів віддавала Тобі своє життя та зізнавалася в коханні. Я бачила Тебе уві сні, коли Ти також сказав мені, що любиш мене. І я остаточно вирішила віддати Тобі своє життя.
Шукала місця для себе. Шукала свій шлях через священиків, які виховували мене. Мандрувала країною. Їздила на реколекції. Молилася. Пізнавала світ. Шукала прийняття. Шукала комфорту. Намагалася прожити ідеальне достойне життя. Та поступово втратила Тебе. Так до кінця й не усвідомила, як зрадила Тебе вперше. Напевно, світ вабив мене і запрошував скуштувати нових шляхів, де Тобі не було місця… Я кинулась ловити ці мізерні задоволення. Губилася серед них. Так трапилося, що я більше не потребувала Тебе. Я вперше зрадила… Ти став для мене контрольною інстанцією в стінах храму, а я гралася з життям. Потім був перший секс, закоханість, одруження, буденність, вагітність, маленький син. І я часом забігала до храму, щоб отримати полегшення у сповіді та в Причасті. Полегшення та ліки від утоми — але не Твою присутність.
І ось настав день, коли священник не відпустив мені гріхів. Уперше в житті мене відкинули, як недостойну жінку, що не виконує подружніх обов’язків. Я пам’ятаю, що світ став сірим. Я прийшла додому з болем та відчаєм. Із часом серце стало холодним. Я поринула в сімейні клопоти та побудову кар’єри психолога. Але серед цього холоду й байдужості були моменти розпачу, коли я молилася і просила Твоєї допомоги — попри те, що надію на повернення до Церкви втратила. І Ти миттєво діяв в моєму житті, мій вірний терпеливий Бог. Я спостерігала чудеса, такі інтимні для мене. Я розчулено плакала і дякувала Тобі, але щось тримало мене осторонь. Я й досі не знаю, що це за «щось». Відкладала на потім зустріч із Тобою — до часу, коли стану менш грішною.
А потім я прийшла і священник відпустив мені гріхи. Я раділа, але знову це була радість від полегшення. Мене вистачило ненадовго. Сімейне життя вже давно дало тріщину, проблеми у стосунках із батьками, фінансові труднощі, консультації з важкими пацієнтами, конкуренція на роботі, моя потреба бути потрібною та коханою. Далі — Майдан, війна, консультації в госпіталі, втрата рівноваги, поганий сон, лікування, втрата опори в психології та психотерапії. Все перетікало з одного в друге й позбавляло спокою. І я почала шукати спокій у магії — захопилася картами Таро. Я шукала полегшення через йогу та цигун. І вийшла в потойбічний світ споглядання пустоти.
Я знайшла самозаспокоєння, але не знайшла любові. І за деякий час почала шукати цю справжню любов на сайтах знайомств ЛГБТ-спільноти. З матір’ю в мене холодні стосунки, тому з дитинства була симпатія та прагнення мати подругу. Тим більше з чоловіком не виходить нічого, то з жінкою «має вийти». І я зрадила, свідомо, вдруге. Зрадила і чоловіка, і Тебе, мій Боже.
Найдовші стосунки тривали близько року. Відчуття, що хтось тебе потребує, заповнювало порожнечу й надавало сенс життю. Так я намагалася залікувати рани. Цигун, йога, консультування проблем інших, закохана в мене жінка, сім’я на межі розпаду, син… День змінював день. І темрява дедалі більше огортала мене. Дедалі частіше я просто виходила з дому у вихідний та безцільно блукала містом, щоб довести тіло до втоми і швидко заснути — вимкнути свідомість.
На одному з занять цигун я тримала руки вгору в намірі за духовне відродження світу. Це тривало близько 10 хвилин. Було важко, і своїм внутрішнім поглядом я побачила Тебе на хресті у терновій короні. Я вирішила зайти до Тебе в храм після заняття. І прийшла.
Спочатку не могла промовити ні слова. А потім подумки почала говорити. Говорити з розпачем, образою, гнівом… Я плакала, мовчала, знову кричала подумки… І я почула Тебе. Почула так само, як у дитинстві, але ще з живішою присутністю.
Я заспокоювалась. Відчувала, ніби в моїй голові та у серці якісь поламані механізми стають на свої місця. Почала вперше за стільки років бути розслабленою. Відчувала, що Ти тримаєш мене десь там, глибоко всередині. Я віддавалася Тобі дедалі більше й більше.
Настав березень 2018 року і я стала просити Твоєї допомоги, щоб полишити гомосексуальні стосунки. І наприкінці квітня змогла це зробити. Пережила істерики. Залишилася самотньою, але пригорнулася до Тебе ще більше. Відновила щонедільні відвідини храму, молитву, розмови з Тобою, почала чути Твоє слово в читаннях на Службі, пішла в паломництво до Бердичева. І наважилася піти до сповіді — з ризиком, що можу бути відкиненою. Але я довірилася Тобі та священику.
І Ти вирвав мене остаточно з полону цього світу. Мій коханий добрий Господь, я ніколи не стану ідеальною, ніколи своїми силами не зможу бути з Тобою та вірити Тобі. Я можу лише намагатися, хотіти, просити допомоги у Тебе. Тримай мене, моя єдина вічна Любове, щоб я не зрадила знову. Щоранку, як моя свідомість прокидається зі сну, тримай мою увагу зверненою до Тебе. Протягом дня, як сили залишають мене, скеровуй мої думки до Тебе. Коли спокуси хочуть заволодіти мною, будь поряд і захисти мене. Ти чекав мене так довго серед усіх жахів, які були моїм життям. Обійми мене, десь там глибоко всередині, так, як Ти це робиш, і не відпусти мене ніколи. Амінь.
фінансово.
Щиро дякуємо!
