Поради

Трактат про схуднення: поради корисні і побожні

24 Березня 2019, 10:18 2658 Ірина Єрмак

Пані Йоанна Хмелевська, відомий майстер слова і автор іронічних детективів (якщо загалі не родоначальниця цього жанру), писала не тільки детективні історії.

Серед книжок її авторства є також і «Трактат про схуднення», написаний у такому ж іронічному стилі, що був притаманний пані Йоанні до кінця життя.

Вона, звісно, у цій книжці пише не про піст. Але християни — це завжди ті розумні господарі з притчі, які виймають зі своїх скринь нове і старе. Рекомендації, які викладає пані Йоанна, стосуються «управління животом», і ніхто не забороняє їх використати у практиці посту. Поєднаємо дієтологічні вказівки з добрими вчинками, і нехай пані Йоанна усміхнеться нам зі своїх небес.

 

 

Щоб рибку з’їсти, треба в воду влізти

«Наймогутнішою брехнею» пані Йоанна Хмелевська називає скопом усі гасла та поради для схуднень, які можна виразити словами «схуднеш без дієти, нічого не роблячи й нічого не змінюючи».

Відповідно, щоби чогось досягти, треба насамперед усвідомити, що брехнею нічого не досягнеш. (Без будь-яких цитувань Біблії — цілком євангельська думка, чи не так?) А тому, хто хоче досягти результатів у схудненні, той має зробити над собою зусилля.

Щоб не збивати шлунково-кишковий тракт із нормального функціонування, не треба одразу відмовляти собі в усьому. Стрес нікому не корисний, навпаки: організм у стані стресу починає запасатися. Це його нормальна реакція.

Тому зусилля над опануванням свого способу живитися мають бути розумними. Що теж цілком біблійне, бо Бог дав людині розум і має підстави очікувати, щоб вона ним користувалася.

Отже, хто не мислить свого столу без котлетки, нехай їсть котлетку. Але соєву. Хто любить білу булочку з маслом і шинкою, хай собі зробить канапку, але з хліба сірого, майже без масла, і з огірками або зеленню салату.

Хто любить висмоктати перед сном пляшечку пивка, той має замінити його склянкою овочевого соку. Селера, огірки, буряк, яблука… гарбуз.

Хто любить полежати на дивані перед телевізором… отут найскладніше. Свідомість потрібно переналаштувати так, щоб «картинки перед очима» з екрану замінити картинками перед очима вздовж вулиці (у парку, біля річки, хто що має). Ходити пішки певний мінімум часу та відстані, далі — підбігати підтюпцем. Нетренованим одразу братися до бігу не варто, це надовго знеохотить. Хто має змогу ходити на роботу, а не змушений доїжджати транспортом, той нехай ходить ногами. Треба себе переконати.

От у цьому й полягає найбільша трудність!

 

 

Їсти. Але не жерти!

Проблема нашого буття переважно в тому, що ми не тільки їмо некорисне, жирне, солодке і генномодифіковане, а просто їмо забагато. У немовлят це особливо чітко видно: вони здатні смоктати захланно, аж заливаючись… ось тільки з немовлят потім нерідко виливається зайве, бо їхні шлунки ще нормально реагують на надмір їжі. А доросла людина, яка за роки доростання звикла жувати, перехоплювати, заморювати хробачка, закушувати між прийомами «серйозної» їжі, не кажучи вже про хороші гостювання і святкування, де стіл має бути повний… що має доросла людина? Правильно — розтягнутий шлунок. А шлунок — орган еластичний.

Натомість розтягнутий шлунок за наступним накритим столом прийме в себе більше їжі, ніж це потрібно організмові… а потім ще, і знову, і так далі. Добре ще коли це підліток, у якого все швидко перетравлюється, йде у ріст, у гормони, куди завгодно. Але коли говорити про людину дорослу, тілесно стабільну, то результат буде простий: за рік-два-три такого постійного напихання вже замало буде однієї котлетки, а знадобиться щонайменше три. І три канапки замість однієї, і ще картопля, і салат, ну а далі то вже що у кого перед очима стоїть…

Тому друга принципова порада — це «зменшувати супницю». Як відомо, супниця — це чималенька посудина, королева столу, і її якимось там черпачком чогось не наповниш. Коли в людини шлунок стає схожим на супницю, він буде вимагати себе заповнити. Бо незаповнений шлунок означає сигнал голоду до мозку.

Оскільки ж шлунок — орган, як пам’ятаємо, еластичний… то він і зменшитися може. З часом. Поступово. Майже непомітно для себе самого. Треба тільки себе привчити. Що порція буде поступово зменшуватися, і що для того, щоб не померти з голоду (і навіть цілком добре працювати), вам не обов’язково їсти шостого млинця. Цілком можна сьогодні з’їсти п’ять. А позавтра — чотири. А потім і взагалі, скажімо, два, а решту об’єму докласти простим салатом із чого вам подобається, і без майонезу.

Знову ж таки: не лякайте свій організм різкими обмеженнями. Гальмуйте поволі. Просто — гальмуйте. Коли справа стане на добру колію, ваш власний шлунок буде задоволений.

 

 

Апетит — це не голод! Навчіться їх розрізняти

Буває, що людина голоду як такого не відчуває… Але щось там немовби попискує. «Я би щось такого з’їв…» Чогось смачненького. Вафлю зі збитими вершками. Або гарненьке реберце з майораном. Тістечко… Ну добре, якщо ми тут говоримо про піст — то, наприклад, вареників з капустою, з доброю цибулевою підсмажкою. Щось таке, чого кортить.

Це, власне, апетит, а не голод. І, пише пані Йоанна, нема нічого гіршого, ніж заспокоювання апетиту, особливо коли немає поміркованості.

Найгірше в цій ситуації, що якраз апетиту нічим не обманеш. Коли хочеться «невідомо чого, але щоб смачненьке», то шматок стеблевої селери, рекомендованої, корисної, навіть красивої, припустімо… ніяк не замінить собою віденську вафлю з вершками.

Тут доведеться зробити для себе ремарку на полях: інколи доведеться собі поступатися. Так, це правда. Але якщо не дати собі цей «люфт», то можна впасти в невроз, що ось, не витримав, «всьо пропало, шеф, всьо пропало». Тільки люфт має бути контрольованим. Якщо припекло з’їсти вафлю, то нехай. Але — половинку. Повільно. Смакуючи.

Апетит вгамується, шлунок не переповниться, а психіка залишиться в нормі.

Окрім того, в порадах пані Йоанни маємо примітку: є «перший» і «другий» голод.

Перший голод — це сигнал шлунка, що він уже вільний від попередньої порції їжі. Нерідко люди нашого часу, які (слава Богу) їжі мають достатньо і фактично повсюди, поспішають заспокоїти цей голод, щось з’їдаючи. Але в тілі ще повно поживних речовин, які продовжують засвоюватися, нового «палива» організму ще не потрібно. Тому буває корисним не відповідати на цей перший сигнал. Особливо коли хтось худне.

Другий голод — це повідомлення «системи», що тіло потребує підживлення. Тоді варто спокійно з’їсти те, що буде вже добре прийняте, перетравлене і не відкладеться на стегнах та животі.

Слухати своє тіло — найрозумніший людський досвід.

 

Фото: Thann Tran / Unsplash

 

Люди, обставини, неминучість

Що погано впливає на травлення і взагалі на життя?

Порушення метаболізму — на них ми майже не маємо впливу. Однак зверніть увагу на слово «майже». З цим можна працювати.

Порушення в чергуванні руху/праці та їжі. Після доброї їжі не годиться інтенсивне фізичне навантаження, наприклад, плавати, грати в футбол, бігати, йти у спортзал — навіть якщо саме по собі плавання, біг і спортзал дуже корисні. Так само не годиться після їжі лежати, і тут постає питання пізніх вечерь. Їх необхідно вирішити, кожен для себе визначає, як саме, але — принципово. Хто хоче схуднути, той не буде наїдатися на вечір і вкладатися в ліжко.

Що шкодить стрункості жінки? — найбільше це порушення гормонального балансу: пологи, вік, хвороби. А що шкодить стрункості чоловіка?

Найперша відповідь — жінка!

З цих жінок у житті чоловіка першою є мамуся. Вона має інстинкт: що народилося, те треба годувати. І навіть коли воно вже настільки виросло, що саме на роботу ходить, то йому все одно дають сніданнячко, а з собою друге сніданнячко, а після роботи обід, а після обіду підвечірок, і це не рахуючи різних смаколиків за різних можливих обставин…

Коли дитинка живе окремо, деякі мамусі продовжують бігати з візитами, приносячи паштетики, сирнички, завиванці, домашній смалець, печену гусочку, голубці…

Якщо дитятко приходить у гостину, та ще з жінкою і дітьми, мамуся влаштовує маленький монарший прийом.

А якщо мамуся випадково знайде у синочка в портфелі чи в холодильнику дієтичний сирочок, то заламує руки і голосить на пів-світу, що невістка її дитину голодом морить.

Ну а якщо в такого дитятка не тільки мамуся, а ще й бабуся є…

І тим більше якщо вони обидві до того самого невістку привчають.

Кінець буде чоловікові!

Висновок із цих спостережень пані Йоанни, звісно, один: здорове харчування означає насамперед здорові стосунки у сім’ї та здорове ставлення до їжі. А здорові стосунки — це, власне кажучи, важливіша мета будь-якого посту, ніж саме по собі меню.

 

Фото: Charles P / Unsplash

 

А при цьому всьому

Пані Йоанна окреме місце у своїй книжці про схуднення відводить роздумам про сучасну моду. Про цілком дурнувату сучасну «моду на скелети», яка запанувала в нашому світі. Певно, з політкоректності (а також із пошани до посту) тут не варто цитувати, якими саме словами вона називає тих, хто запровадив цю «моду упирів». За те, що в часи написання цього «трактату» було просто лайкою, сьогодні вже тягнуть до судів за образу гендерної різноманітності…

Так чи інакше, але цей момент відзначити важливо. «Як вони могли забрати нас у нас самих?» — обурюється письменниця. І вона має рацію. Нехай особливо ті, хто схильний використовувати періоди посту для строгих схуднень, над цим замисляться. Чи так уже потрібно худнути? Чи не варто залишитися при своєму звичному тілі, аби лиш воно було здорове, і скерувати свої сили на щось інше? А в рамках посту то ще й сенсовніше, у молитві та стосунках.

Хіба ж Господь Бог по смерті влаштує огляд «красуня року»? Чи Він питатиметься, скільки зайвих картоплин ви з’їли за життя і на скільки грамів схудли після капусти замість піци?

 

Фото: Ursula Spaulding / Unsplash

 

Трошки про принципи

До принципів, яких варто дотримуватися тим, хто хоче схуднути, пані Йоанна зараховує такі:

– Їсти менше. Що звик, але — менше.

– Ніколи не наїдатися «до повного кендюха».

– Пам’ятати, шо метаболізм змінюється. І схоже на те, що, наприклад, пиво його змінює. Тому люди гладшають — не від самого пива, а він викликаних ним змін. Те ж саме, загалом, стосується солодощів.

– Допасовувати харчові рекомендації до своїх смаків (не силувати себе до того, що «не лізе», а скоригувати те, що смакує).

– Рухатися достатньо багато, охоче і радісно.

Щодо останнього, то наведений у книжці приклад так і хочеться назвати «євангельським повчанням».

Отож, була собі одна знайома. Жінка «після-середнього» віку, яка через вікову гормональну перебудову стала товстою тіткою. Трошки на дієтах сиділа, трошки зітхала над безвихіддю буття. А потім діти привезли їй онука на літо.

Онукові було кілька років. Найактивніший вік пізнавання світу. Він хотів бачити все. Дім, город, дорогу, за дорогою, горбочок, за горбочком, місточок, за місточком, поля довкола і аж по самий ліс на горизонті.

Тітонька, вигулюючи непосидючого малюка по всій околиці, якось непомітно для себе перестала бути гладким отяжілим створінням невизначеного віку…

Так, це не просто ілюстрація до пункту про рух. Це дуже прозорий натяк на служіння ближнім, несення хрестів один одного і що там ще. Але щодо християнських (а не виключно дієтичних) практик це — основоположний принцип!

 

Фото: Holder Link / Unsplash

І від чого люди гладшають?

Це теж тема, яку варто прийняти від письменниці та обдумати в рамках посту.

Бо пані Йоанна стверджує, що люди гладшають… через лінощі!

Коли йдеться про овочеві супчики — їх же варити треба. І не каструляку на тиждень, бо перестояне втрачає харчову цінність. А салатики треба різати. А пюре і муси треба терти, м’яти і блендерувати… І що простіше? Звісно — зварити пельменів!

Одна мамуся, каже пані Йоанна, трохи волосся на голові не видирала, бо малюк відмовлявся їсти, хотів тільки смаженої картоплі з МакДональдса. Ну так, звісно, це проблема для дитини, — але хто ж їй дав уперше спробувати картоплю-фрі?…

Щоб контролювати своє харчування, потрібно покупки робити зважено, продумано, раціонально.

А лінивим людям думати не хочеться!

Піццу купити простіше.

А що приносить лінощам найбільше задоволення?

Безрух. Тому, попоївши, лінива людина вмощується там, де її ніхто не чіпатиме, і дивиться серіали, футбол, або просто солодко дрімає. І гладшає — не від того, що з’їла, а від своєї ліні. Й тому починати процес приведення себе до ладу (схуднення, постування, виправлення життєвої ситуації абощо) вона має з боротьби із власними лінощами.

Тут неможливо не процитувати Апостола Павла. «Бо той, хто сідає на лаву запасних, одразу собі у всьому відмовляє» (один з варіантів перекладу 1Кор 9,25а).

І цим повчанням можна завершити огляд книжки порад, складених із життєвих притч і суто жіночих іронічних нарікань.

На підставі: Joanna Chmelewska, „Traktat o odchudzaniu”, Warszawa 2007

 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

[recaptcha]

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

The Coolest compilation of onlyfans porn tapes on PornSOK.com z-lib books