Роздуми

Пасхальне Тридення: ніч вільних

18 Квітня 2019, 13:15 3126
свобода

«Під час вечері, як диявол уже вкинув у серце Юди Іскаріотського, сина Симона, видати Його, [Ісус], знаючи, що все дав Йому Отець в руки і що від Бога вийшов та до Бога йде, встав з вечері, зняв одяг і, взявши рушника, підперезався. Потім налив води до вмивальниці й почав мити ноги учням і обтирати рушником, яким був підперезаний.»

Перший кадр «Страстей» Гібсона. На небі — місяць. Не для настрою ані для сентиментальної поезії. Повний місяць весняного рівнодення, рівності дня й ночі, тобто дня Пасхи. Й одразу потім — перший не почерпнутий із джерел євангельський діалог, у якому Марія Магдалина запитує Марію: «Чому ця ніч відмінна від усіх ночей у році?» Чуємо відповідь: «Ми були рабами фараона в Єгипті, і (саме цієї ночі) вивів нас Хашем рукою сильною і простягнутим раменом». (1)

Ця сцена — короткий виклад Пасхального Тридення. Вона повертається до нас у читанні з Книги Вихід, яка розпочинає відзначення найсвятіших днів. Ніч, святкування якої розпочалося після Меси Вечері Господньої,також і для нас є ніччю пасхальною. Ніччю виходу з нашої неволі. Цієї ночі все зазнає переоцінки. Як сотні років тому Бог перемінив громаду невільників у народ вільних людей, так зараз літургія Церкви нагадує, що це не побожна оповідка із прадавніх часів, а подія, що має відбутися в кожному з нас.

«Він бо, напередодні своїх страждань за спасіння наше і цілого світу» — тобто просто зараз. І це «зараз» лунає і літургії дуже сильно і промовисто. Це єдиний такий день у році, коли ми підкреслюємо, що все, що ми робимо, — робиться зараз. Це — та ніч. Ніч нашої пам’яті й автентичності. Її події найглибше визначають те, хто ми такі, хто ми як християни, як діти Бога, а насамперед — як люди вільні.

Випадає поставити запитання: як цей перехід має відбутися в нас? Як Бог хоче нас вивести з неволі? Пояснення дає Євангеліє Великого Четверга, в якому Ісус схиляється перед кожним із нас, із рушником та мискою, і кожного запитує: «Хочу обмити тобі ноги; ти дозволиш?» Пронизлива сцена, емоційно складна для знесення, тяжка для її учасників, які почуваються заклопотаними і збентеженими. Вона, однак, становить собою оповідь про те, що Бог хоче здолати пиху кожного з нас. Конфронтація Його смирення з упертістю Петра — це доказ, який ми знаємо зі своєї щоденності і який невпинно підкреслює думки про себе самого, про своє щастя, про свій вихід із кризи та гріха. Така, зрештою, природа нашої пихи, яка любить панувати: не завжди будучи сильнішою стороною, вона, однак, так само добре послуговується і претензіями та жалем. Пиха — немов рак, що пожирає Божу обітницю в нас. Вона штовхає нас на найрізноманітніші дивацтва, затятість, упертість і гордість. Легко балакає про навернення, але міцно тримається власних рацій і, по суті, відмовляє Богові у праві увійти в наше життя на Його принципах.

Є такий промовистий вираз, авторства Томаса Мертона: «Людям часто здається, що вони повинні любити. Це правда; але суть християнської любові — це не воля любити, а віра, що люблять нас». І це величезна відмінність. Бо легше говорити так, як Петро, що хоч би й усі втекли, але не я, бо я дам собі раду, я інший. Легше говорити так, ніж прийняти правду про те, що ми зовсім не інші, але попри це, навіть такі — втікачі від власних обітниць, швидкі на компроміси зі злом, готові зректися Вчителя — ми й надалі перебуваємо в межах Його любові та прагнення спасти. Віра, що нас люблять, найболісніше вціляє у пиху, яка живиться героїчною (інколи) самодостатністю й страхом перед прийняттям будь-чого у дар. «Ти хочеш помити мені ноги?» — жахається учень. «Того, що Я чиню, ти зараз не розумієш», — відповідає Ісус. Вочевидь ніхто з нас не розуміє, бо пиха прагне заслуги на любов і буття коханим за щось. І тому вона найчастіше вводить нас у стан страшенної змученості. Внаслідок цього, стережучи кожну свою хвилину, займаючись виключно потрібними справами, ми доходимо до того, що наші імена, певно, зможуть опинитися в енциклопедії — але не потрапити до Книги життя. Й отак, уперті, ми залишаємося самі з розпачем і гріхом.

Ніч, яка розпочала святкування Господнього Воскресіння, це ніч людей вільних. Але ми, от халепа, станемо ними тоді, коли приймемо жест Ісусового приниження й коли вийдемо поза вилупляння очей і «театральну» сцену, що розігрується при вівтарях. Коли зрозуміємо, що все це — про нас. Усе це — про мене і про моє звільнення від гріха.

1) haШем — замінник імені Бога Ягве (YHWH), заборонене для вимовляння в юдейській традиції. Буквально це слово означає просто «Ім’я».

Переклад CREDO за матеріалами Роман Бєлецкі OP, Deon

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ми з вдячністю приймемо Вашу допомогу. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, роботу веб-майстра та гонорари фахівців. Переказ через ПриватБанк: Пожертвування можна переказати за такими банківськими реквізитами:

5168 7427 0591 5506

Благодійний внесок ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ: Добровільна пожертва на здійснення діяльності часопису CREDO.

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Щиро дякуємо читачам за жертовність усім, хто нас підтримує!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: