Культура

Досвід прозріння: «Дивовижна благодать» Майкла Ептеда

16 Квітня 2019, 15:07 709

Фільми, що порушують соціально-політичні теми, можна умовно поділити на такі, у яких суспільні проблеми чи політичні події стають декораціями для особистих драм чи історій кохання героїв, і такі, в яких сама проблематика посідає центральне місце в сюжеті.

Утім, є не тільки крайнощі: стрічці «Дивовижна благодать» вдається врівноважити ці дві стратегії оповіді. Тут, з одного боку, йдеться про одну з найсерйозніших проблем в історії людства – рабовласництво й торгівлю рабами; з другого, доволі переконливо показано життєву історію британського політика Вільяма Вілберфорса. І вкрай цікаво, що жодна з цих складових не превалює над іншою: режисер Майкл Ептед не жертвує фактами заради сюжету й не «прикрашає» життя героя. Мабуть, такого ефекту вдалося досягти завдяки тому, що особиста історія Вілберфорса була так тісно пов’язана з його публічною діяльністю, аж зобразити одну без другої просто неможливо.

Вільямові Вілберфорсу був лише 21 рік, коли восени 1780 року його обрали членом британського Парламенту. Талановитий, красномовний і незалежний у поглядах, він швидко став відомим політиком. Його палкі, іронічні, часом провокативні промови роззброювали опонентів. 1784 року Вілберфорс вирушив у подорож Європою, яка призвела до великих змін у його мисленні: він навернувся у християнство, став прибічником аболіціонізму – руху за скасування рабства, який поширився в Британській імперії наприкінці XVIII сторіччя, – і просував інші соціально орієнтовані законопроекти, наприклад, полегшення покарань для злочинців. Усе подальше життя він присвятив боротьбі за права людей через політику. Вільям Вілберфорс помер 1833 року, через три дні після ухвалення законопроекту про скасування рабства у Великій Британії.

Сюжет «Дивовижної благодаті» практично не відхиляється від біографії головного героя. Фільм зображає також відомих тогочасних діячів, які належали до оточення Вілберфорса: Олавда Еквіано, Вільяма Піта, Джона Ньютона. Особливо в контексті нашої розмови цікава постать Джона Ньютона – англіканського священника, який замолоду керував невільницьким кораблем, але пізніше розкаявся та створив гімн, де описав своє прозріння й навернення. Власне, від назви цього знаменитого християнського тексту – «О, дивовижна благодать» («Amazing grace») – і походить назва фільму. Розкаяння старого священника та його вплив на життя Вілберфорса – центральна точка сюжету. Гімн лунає в фільмі двічі, вказуючи на переміни в житті героїв.

Навернення самого Вілберфорса показано не зовсім виразно – просто в якусь мить він починає вірити й розповідає про це своєму оточенню. Значно більшу увагу режисер звертає на подальший складний вибір: Вілберфорс не може вирішити, присвятити своє життя Богові чи політиці. І саме в цій внутрішній боротьбі розкриваються ті моральні принципи, які стали основою його діяльності. Друзі підказують юнакові, що одне не суперечить іншому: можна присвятити життя Богові, щоби змінювати світ на краще через свої таланти. Вілберфорс використовує неперевершені ораторські здібності, стаючи голосом совісті для влади, і так виконує покликання християнина й політика.

Цікаво, що головний герой постає реформатором, але не бунтівником. Коли мова заходить про революцію, він виразно висловлює свою позицію: зміни мають відбуватися законним шляхом, який не призведе до смертей іще більшої кількості людей. Це можна було би вважати нерішучістю, але ймовірніше, що так автори фільму ще глибше розкривають чесноти Вілберфорса. Як філантроп, він піклується про людей і захищає не тільки тих, чиї права утискають, а й тих, хто може потенційно постраждати від певних дій.

Крім важливого уроку історії та захопливої біографії справді великої людини, фільм також приваблює акторським складом. Майкл Гембон, Ромола Гарай, Бенедикт Камбербетч і – виконавець головної ролі – валлійський театральний актор Йоан Ґріффіт. Така компанія – це вже привід переглянути «Дивовижну благодать». А проте фільмові не вдалося привабити широку аудиторію: він має на диво низькі рейтинги. Імовірно, так сталося тому, що в «Дивовижній благодаті», на відміну від таких фільмів із соціальною тематикою, як «Прислуга» чи «Суфражистки», дуже мало емоційної напруженості. Наприклад, у «Прислузі» історії чорношкірих служниць показані як відчайдушний крик, особисті драми проймають і змушують співчувати. У «Дивовижній благодаті» глядач не побачить ні страждань пересічного раба, ані смерті дітей на цукрових плантаціях – усе описано на словах, й описано доволі сухо.

На мій погляд, фільм оминає візуальні подробиці теми, навколо якої обертається сюжет, свідомо: автори вирішили не виходити за межі біографічного жанру. Вілберфорс, який ніколи не бував ані на цукрових плантаціях, ані на невільницьких кораблях, знає про життя рабів лише з розповідей своїх компаньйонів. Глядач же дивиться на світ очима головного героя, тож має той самий доступ до інформації: чує та уявляє, а не спостерігає безпосередньо. Це, до речі, викликає ще більшу повагу до Вілберфорса – він присвятив життя захисту людей, яких не знав і навіть ніколи не бачив.

«Я був сліпим, але тепер прозрів». Ці слова з гімну «О, дивовижна благодать» добре втілюють наскрізну ідею фільму: людство за свою історію наробило чимало помилок, та поступове прозрівання спонукає до змін. На початку фільму Вілберфорс зупиняється, щоб урятувати чужого коня – ця небайдужість і є тією рушійною силою, що змінює світ. І не останню роль у цьому процесі відіграє виховання цінностей і внутрішнього морального закону. Цінувати й захищати життя – людське, тваринне чи рослинне – це одне з найважливіших завдань християнина. І хоча завдяки таким людям, як Вілберфорс, проблема рабства в сучасному світі здається вже не такою гострою (утім, не втомлюється нагадувати Папа Франциск, вона досі нагальна), є чимало інших загроз для гідності людини, на боротьбу з якими надихають такі фільми, як «Дивовижна благодать».

Юлія Карпицька, Verbum

 

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ми з вдячністю приймемо Вашу допомогу. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, роботу веб-майстра та гонорари фахівців. Переказ через ПриватБанк: Пожертвування можна переказати за такими банківськими реквізитами:

5168 7427 0591 5506

Благодійний внесок ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ: Добровільна пожертва на здійснення діяльності часопису CREDO.

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Щиро дякуємо читачам за жертовність усім, хто нас підтримує!
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: