Інтерв’ю

«Ми маємо бути поруч із людьми»

Czytać po polsku

19 Квітня 2019, 13:53 1745 Маріуш Кравєц SSP

Сестра Джованна Учіно належить до Згромадження Сестер Учениць Божественного Вчителя. Вона з Японії. У Велику середу прибула в Україну, щоб у Хмельницькому провести Великодні свята разом із сестрами свого згромадження.

По дорозі зі львівського летовища с.Джованна відвідала спільноту отців-паулістів у Львові, з якими разом сестри-учениці творять єдину Родину св.Павла. На зустрічі з отцями вона розповіла про себе, про становище Церкви в Японії та про виклики, які нині стоять перед християнами.

— Цього року Ви вирішили провести Свята разом зі співсестрами, які мешкають і працюють у Хмельницькому. Що Вас приваблює в Україні?

— Уперше я прибула в Україну минулого року. Оскільки я входжу до Генеральної ради нашого згромадження, то я була тут офіційно, з канонічним візитом. Цього разу прибула до вашого краю як звичайна сестра, просто щоб пережити ці свята разом із моїми сестрами з Хмельницького. Я б хотіла цього року пережити зустріч із Христом Воскреслим на українській землі.

Наша спільнота в Хмельницькому — невеличка. Складається з трьох сестер, які працюють у парафії Непорочного Серця Пресвятої Діви Марії (на Ракові). Перебуваючи з ними два тижні, може, я небагато зможу допомогти сестрам безпосередньо у праці в парафії, бо я не знаю української мови, але просто хочу побути з ними. Я чула, що в Україні дуже красиво відзначають Великдень, характерним для вашої культури способом. Мені це цікаво і я сподіваюся вже незабаром побачити це на власні очі.

— Ви походите з Японії. Ви там вступили до монастиря?

— Так, я черниця з 1970 року. В ті часи до монастирів вступали в дуже молодому віці. Мені було заледве 12 років. Уже перебуваючи в згромадженні, я здобула в Токіо потрібну освіту.

— Ви виховалися в християнській сім’ї?

— Я зросла у віруючій родині. В Японії католиків дуже мало, заледве 0,4%. До завершення Другої світової війни нас переслідували. Покоління, до якого я належу, — перше, яке може вільно сповідати свою віру.

 

 

Переслідувань зазнали також і мої батьки. Я народилася на маленькому острові Ісіґакі, мої предки втекли туди від переслідувань. Віри ми вчилися від батьків і дідів. Тоді в Японії не було багато священиків. Тільки після Другої світової їх стало більше прибувати в Японію. Головно то були місіонери з Франції.

То в сім’ї нам переказувано істини віри. Нам говорили про віру в Отця, Сина і Святого Духа. Також нас навчали про Марію. Пам’ятаю слова дідуся, який казав, що якщо бракує віри у Пресвяту Трійцю і не вшановується Діва Марія, то це неістинна віра.

В ті роки нам жилося дуже тяжко. Ми проповідували віру через свідчення життям. Нашим принципом була відкритість на іншу людину, без огляду на те, хто вона. Це приваблювало японців. Навіть якщо вони були буддистами чи синтоїстами, нашу просту гостинність вони цінували.

— Як нині виглядає становище Церкви в Японії?

— Християни живуть надією і упованням. Наше суспільство — багате, а водночас убоге духовно. Молодь постійно шукає правди й дороги, якою має йти. Шукає життя.

В Японії сильно розвинулася техніка. Однак забракло духовної бази. Людям треба відповісти на запитання, як їм переживати своє життя як особам, а не як комп’ютерам. Їм бракує радості. Й це — завдання для нас. Показати, що Ісус є Тим, Хто надає життю справжнього сенсу.

Релігійна чутливість в Японії трохи інакша, ніж у Європі. До наших храмів можуть увійти буддисти й синтоїсти, для них це не проблема. Часом вони беруть участь у нашій літургії. Просто шукають Бога. А ми так переказуємо їм Євангеліє.

 

 

— Ви багато подорожуєте світом, відвідуєте спільноти вашого згромадження в різних країнах. Що, на Вашу думку, сьогодні найважливіше для християн? Як ми маємо проголошувати Євангеліє?

— На мою думку, найважливішою сьогодні є присутність. Ми маємо бути поруч із людьми. Маємо навчитися слухати.

Нещодавно у Ватикані закінчився Синод, присвячений молоді. В ньому брала участь і сама молодь. Ми старалися слухати їхні висловлювання, щоби зрозуміти те, що вони думають про світ і як переживають своє життя. Найліпшим взірцем такої позиції для нас є Ісус, який ішов поруч з учнями по дорозі в Емаус. Учні тоді перебували в стані духовної депресії. Вони не знали, що далі думати й що робити. Вони тільки чули, що їхній Вчитель нібито воскрес. Ісус несподівано долучився до них, коли вони були в дорозі, слухав їх і пояснював їм сенс останніх подій. Потім дав себе запросити, щоб із ними залишитися. Слова «залишся з нами» для нас дуже важливі.

— Отож бажаю Вам хорошого перебування в Україні. І, певна річ, прошу про молитву за Україну.

— Дуже дякую! Ще перш ніж сюди приїхати, я вже молилася за Україну. Сподіваюся, що ці кілька днів, які проведу у вашій країні, будуть для мене плідні. Навіть якщо я не спроможна розмовляти вашою мовою, то через звичайні людські жести, молитву і просто через перебування серед вас я зможу прожити гарні цьогорічні Великодні свята.

 

 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

Японія
← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

[recaptcha]

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

The Coolest compilation of onlyfans porn tapes on PornSOK.com Immediate Unity