Він хотів бути похованим скромно. Прощання з Жаном Ваньє

У Франції поховали Жана Ваньє — смиренного слугу найслабкіших. Він хотів скромного похорону, і саме так вийшло.

Легендарний засновник спільнот, що опікується людьми з розумовими порушеннями, — «Арки» («Ковчега») та «Віри і світла», похований у невеличкому поселенні Трослі-Брей (департамент Уаза), на півночі Франції, де 1964 року він застував першу спільноту «Ковчегу» й де провів понад 50 років життя, повідомляє Vatican News.

У скромній церемонії взяли участь близько 800 осіб — найближча родина, друзі та представники спільнот із понад 30 країн світу. Жан Ваньє помер 7 травня ц.р. у віці 90 років. В останньому посланні, продиктованому за кілька днів до смерті, він визнав: «Я відчуваю глибокий мир і довіру, не знаю, яким буде моє майбутнє, але Бог — добрий, і хоч би що сталося — буде добре. Я щасливий і дякую за все. З глибини серця переказую слова любові кожному з вас».

Стівен Познер, міжнародний відповідальний за спільноти «Арки», підкреслює, що послання Жана Ваньє виразно йде проти течії сучасного світу, який щораз більше відкидає людей хворих і слабких. Він вказує, що Ваньє був будівничим мостів поміж людьми, проповідником любові та смиренним слугою найслабших. «Наш засновник навчав нас своїм життям, що для того, щоб насправді бути людьми, ми маємо схилятися над тим, що крихке і найслабше, а не видаляти це. Його відзначала глибока дружба з Ісусом, завдяки якій він умів створювати надзвичайно тривалі стосунки з неповносправними та їхніми батьками», — каже Познер.

«Він був тим, хто брав за руку, тримав її міцно й ніколи не випускав. Це метод діяння Бога, що його перейняв Жан і переказав нам. Свою силу він черпав з упевненості в тому, що Бог його любить, і ділився цим почуттям з іншими, не лише хворими. На мою думку, він був неймовірним свідком турботи Бога про людей найбільш вразливих у своїй людській природі, про хворих, людей з інвалідностями, відкинутих. Про цю істину він свідчив своїм життям і переказував її іншим, завдяки цьому вона долала політичні кордони, культурні та релігійні межі. Цей універсальний вимір був частиною його свідчення і є спадком, який він залишив Ковчегу».