Швидко вставай!

Роздуми над Словом Божим на урочистість свв. Петра і Павла

Ірод «простягає руки» на апостолів. Дуже часто це дієслово в Біблії вживається, коли Бог «простягає» свою руку, наприклад, на Єгипет. Бог сказав Аврааму не «простягати руки» на Ісаака, коли той вже був готовий віддати сина в жертву. Яків для благословення Ефраїма та Манасії «простягає руки». Тобто цей акт означає владу Бога чи делеговану Богом. Своїми діями Ірод ніби сам проголосив себе Богом і почав «простягати руки». Це закінчилося вбивствами. Коли у своєму житті я займаю місце Бога, беру те, що мені не належить, я відкриваю двері смерті, гріху.

Ми бачимо, що Ірод не самостійний у своїх рішеннях: він хоче схопити Петра не через власне переконання в тому, що Петро небезпечний, а для того, щоби подобатися юдеям. Бувши царем, Ірод позбавляє себе звичайної людської свободи. Дивна постава для царя. Ми всі такі дивні царі.

Цікаво, що дід Ірода, також  Ірод, стяв голову Йоанові Хрестителю, як і онук — Якову. Гріх має силу поневолювати наступні покоління. Так Ірод молодший чинив гріхи свого діда. Тому — обережніше гріхами й не кажімо про дітей: «Чому вони такі?»

Отож, Ірод хапає Петра, як і задумав, а далі відбувається дуже містична пригода. Петра охороняють 16 вояків, він, закований, спокійно спить, його будить ангел та виводить з в’язниці. Увесь цей час Церква підносить свою молитву за першоапостола.

Як Церква ревно молилися за Петра, так і ми сьогодні маємо молитися за Папу, за священника. Священники, які відступили від свого покликання — це також відповідальність громади. Перед тим як засуджувати його, перечитайте цей фрагмент і запитайте себе: «А чи  ревно ми за нього молилися?»(якщо молилися взагалі).  

Ще недавно Петра налякало запитання служниці: «І ти був з Ним?» Тепер він, закутий в кайдани, спокійно спить, коли йому загрожує смерть. Петро не просинається навіть від великого світла, ангелу треба штовхати його в бік, щоби апостол прокинувся. Уявляєте який міцний сон? Який спокій, яка цілісність. Яке уповання на Бога!

 В книзі Діянь описується подібна ситуація, коли Павло, опинившись у в’язниці, співає гімни, хвалить Бога. Петро натомість спить. Є час бути активними у молитві, а є час просто впасти в обійми надії на Бога. Цей сон Петра нагадує сон Адама, коли Господь створює жінку. Є моменти, коли Бог може творити щось нове лишень тоді, коли я сплю. Можливо це нове все ніяк не з’являється в моєму житті лише через мій страх перестати контролювати, через мій страх заснути.

Про ніжних янголяток з крильцями та пухкенькими щічками. Вони бувають на картинах. Натомість ангел, який прийшов до Петра, штовхнув його в бік і скомандував: «Швидко вставай». Бодай поверхневе читання Біблії могло б позбавити від дитячих стереотипів про духовне.

1-ший Псалом говорить про праведника. Він не сідає на засіданні блюзнірів. Тому ангельський наказ слід розуміти перш за все в духовному контексті. Богові важливо, щоби ми підіймалися зі своїх гріхів якнайшвидше. «Підпережися і надінь своє взуття!» З послання до Ефесян ми знаємо, що підперізує істина, а взуття це символ проповідування. Виходячи з духовних в’язниць, ми повинні триматися істини та нести її іншим.

Далі ангел наказує одягнути «свій одяг». Коли потрапляємо до духовних в’язниць ми втрачаємо одяг — стаємо нагими. Одяг — символ гідності. Тому гріх — це в’язниця і втрата гідності. Тобто ми втрачаємо гідність, коли грішимо. Коли приходить до нас Бог в сповіді, в молитві, то прагне повернути нам гідність, навіть наказує це зробити: «Одягни свій одяг».

Зрозуміло, що Петро мав одягнути свій одяг, іншого в нього просто не було. Чому біблійний автор акцентує на «своєму одязі»? Ми постійно намагаємося удавати. Не приймаючи себе, намагаємося бути кимось іншим. Одягнути «свій одяг» означає прийняти себе, але й зрозуміти, що бути собою це гідно.
Насамкінець залишається йти за Богом: «Йди за мною», — це останні слова ангела.