Питання: Апостольський символ віри каже, що Ісус зійшов у відхлань (пекла). Передання також говорить, що Він вивів із нього старозавітних праведників. Цікавить вчення Церкви з таких питань: при своєму зішесті Ісус вивів усіх старозавітних праведників чи хтось відмовився йти за Ним у рай? Чи існує старозавітний «лімб»? Чи пропонував Ісус усім душам йти за Ним у рай? Чи не означають побічно слова «легше буде землі содомській й гоморській дня судного, аніж місту тому… (Мт 10,15) більшу поблажливість до старозавітних грішників, ніж до тих, хто бачив Ісуса, але відкидає Його? У географії Раю Данте є нижні кола, де перебувають душі врятованих, які також не можуть бачити Лице Бога, хоч і перебувають в радості й блаженстві. Чи справді є в раю певна ієрархія і навіть «місця», де душі не можуть бачити Бога?
Відповідь: Під відхланню у давнину малося на увазі місце, де перебували душі, відокремлені від тіла. Ця реальність складається з трьох частин: місце засуджених; місце, де перебували душі чистилища; і місце, де праведники чекали на Спасителя, щоб відправитися за Ним у рай. Внаслідок первородного гріха людина була приречена не тільки на тілесну смерть, а й на зішестя в пекло. Тому Христос, який своєю смертю звільнив нас від смерті, зішестям у відхлань звільнив нас від цієї долі, згідно зі словами пророка Осії: «Смерть! де твоє жало? пекло! де твоя перемога? »(13,14). Оскільки Христос був праведником, то, перемігши диявола своїми стражданнями, Він звільнив в’язнів відхлані, як свідчить пророцтво Захарії: «Заради крові заповіту твого Я пустив твоїх в’язнів із ями, в якій немає води» (Зах 9,11). Крім того, Ісус зійшов у відхлань, щоб осяяти її своїм світлом, як Він зробив це на землі, «щоб перед іменем Ісуса схилилося всяке коліно небесних, земних і підземних» (Флп 2,10).
Ісус зійшов в усі три названі вище місця, які позначалися словом «пекло», але з різними наслідками. Зішестя до приречених на погибель справило в них зневіру і озлобленість. Тим, хто перебував у чистилищі, Він дарував надію на набуття слави. Святим же патріархам, які перебували у відхлані («лімбі») тільки в силу первородного гріха, він дарував світло своєї вічної слави.
Щодо різних ступенів блаженств у раю є підтвердження у Святому Письмі. Сам Господь не раз згадує про різні ступені благ, які Бог сповіщає людині. Про це, наприклад, ідеться у притчі про таланти: одному було дано п’ять, іншому два, третьому один — «кожному за силою його» (Мт 25,15). У тлумаченні цієї притчі святий Тома Аквінський пояснює, що сила ця залежить від благодаті, яка сходить від Святого Духа та викликає в душі надприродну прихильність, що відповідає мірі благодаті чи любові, яку Господь бажає влити в душу за своїм вільним благоволінням.
«Кожному з нас дана благодать за мірою Христових дарів», — стверджує святий Павло (Еф 4,7). У постановах Тридентського Собору сказано: «Ми називаємося і справді є праведниками, коли отримуємо те, що нам дано по справедливості, тією мірою, якою Святий Дух розподілює кожному, як Він хоче (1Кор 12,11) і відповідно до схильності та сприяння кожного».
Чи є в раю «місця, де душі не можуть бачити Бога»? Цей вислів — «бачити лик Божий» — у Біблії означає здійснення надії, досконале сповнення євангельських обітниць, тобто вгамування спраги Бога, яка втамовується однаково для всіх, хто перебуває в райському блаженстві.
Свята Тереза з Лізьє писала: «Якось мене вразило, що Господь Бог не дає на Небі славу однаково всім обраним, і я злякалася, що не всі будуть щасливі. Тоді Поліна веліла мені принести велику татову склянку, поставити її поруч із моєю крихітною склянкою і наповнити їх водою. Потім вона запитала, яка з них повніша. Я відповіла, що вони однаково повні й що неможливо налити води більше, ніж вони можуть вмістити. Тоді моя дорога матуся пояснила, що на Небі Господь Бог дасть своїм обраним стільки слави, скільки вони зможуть вмістити, і що останній ні в чому не заздритиме першому».
Слова «легше буде судного дня землі Содомській і Гоморській, ніж місту тому!» треба розуміти в контексті: вони звучать після настанови апостолам обтрусити порох зі своїх ніг перед тими, хто не бажає слухати апостольську проповідь. Цей жест, який має, згідно з деякими католицькими тлумаченнями, «педагогічну» функцію, повинен був спонукати до роздумів і до покаяння.
Переклад CREDO за Vatican News
фінансово.
Щиро дякуємо!
