Роздуми над Першим читанням на п’ятницю Х Звичайного тижня, рік І
Брати! Ми носимо цей скарб в глиняних посудинах, щоб велич сили була Божа, а не від нас. В усьому нас тіснять, але ми не пригноблені; ми в скрутних обставинах, але не впадаємо в розпач; нас переслідують, але ми не залишені; нас принижують, але ми не вигублені; ми завжди носимо в тілі помирання Ісуса, щоб і життя Ісуса проявилося в нашому тілі.
Адже нас, живих, постійно віддають на смерть задля Ісуса, щоб і життя Ісуса проявилося в нашому смертному тілі. Тому смерть діє в нас, а життя – у вас.
Маючи ж той самий дух віри, згідно з написаним: «Увірував я, тому й говорив», – ми віримо, тому й говоримо. Оскільки знаємо, що Той, хто воскресив Господа Ісуса, і нас воскресить з Ісусом та поставить разом з вами. Адже все – для вас, щоби благодать, примножена багатьма, щедро принесла подяку для Божої слави.
2Кор 4,7-15
Знову апостол говорить про покликання християн до життя, подібного до Ісусового. Тобто наповненого утиском, скрутними обставинами, переслідуваннями, приниженнями, помиранням. Але «ми не пригноблені, не впадаємо в розпач, не залишені, не вигублені“. Підсумовуючи: «Щоб і життя Ісуса проявилося в нашому тілі».
Не треба вважати себе супергероєм. Так, в нас є скарб (не наш!), але ми його носимо в глиняних, крихких посудинах. Покладатися на власні надможливості — лише зламає нас. А глиняні посудини склеїти можна, та які вони після цього?
Пам’ятати про власну слабкість і більше покладатися на Бога. Тоді життя Ісуса проявиться в наших утисках, скрутних обставинах, приниженнях, помираннях.
Подяка за все для Божої слави!
Читайте також: Роздуми до сьогоднішнього Євангелія
фінансово.
Щиро дякуємо!
