Як добре прожити процесію Божого Тіла?

У багатьох людей є якась «проблема» з процесією в урочистість Божого Тіла.

Правда в тому, що ми надто слабко готуємося до цієї релігійної події. Але — увага! Може, варто навчитися «ходити у Божій присутності»?

У нашій літургійній традиції невід’ємним елементом урочистості Божого Тіла є Євхаристійна процесія вулицями парафії. Це найчастіше єдиний день у році, коли Пресвяті Дари виносять так далеко поза мури храму.

Однак Євхаристійна процесія становить певний духовний виклик, до якого варто добре приготуватися і мати на увазі певні ключові моменти, які допоможуть нам добре її пережити.

Зосередження

Перша проблема з’являється під час виходу з храму на вулиці міст і сіл: це труднощі з зосередженням. Зрештою, не становить таємниці, що коли посилюються зорові та слухові подразники (а так відбувається, коли виходиш на вулицю), наше внутрішнє зосередження зазнає тяжких випробувань.

Не раз трапляється, що розпорошення аж таке значне, що люди, які беруть участь у процесії, починають (часто неусвідомлено) роззиратися довкола, обмінюватися сердечними вітаннями, або ж просто вдаються в дискусії про не обов’язково Божі справи.

Тому варто від самого початку усвідомити, що ми беремо участь у релігійній події, яка має бути також і моїм свідченням віри. Напевно не вдасться зберегти таку зосередженість і тишу, як у храмі; але варто подбати про те, щоби процесія не перетворилася на звичайну прогулянку в святковому вбранні.

Допомогою в тому, щоби зберегти зосередженість, може бути тиха молитва (якщо йдемо далеко від колонок або їх нема), роздуми над таємницею Євхаристії, ба навіть над словами процесійного співу. Замало вирішити, що «якось буде». Людська натура вимагає певної самодисципліни, завдяки якій людина може уповні скористатися з благодаті, через яку діє Бог.

Присутність

Учителі духовного життя використовували поняття «ходити в Божій присутності» для визначення споглядального виміру молитви. Віра в Божу присутність — це неймовірно важливий елемент святкування урочистості Божого Тіла. Якщо ми віримо, що під виглядом хліба і вина приховується сам Ісус, то тим більше повинні усвідомлювати ту істину, що під цими видами Ісус стає присутній у просторі, який ми добре знаємо.

Досвід присутності Бога, який іде з нами, нагадує мандрівку ізраїльтян пустелею, коли вони могли розраховувати на Бога і Його провід. Слідуючи за Пресвятими Дарами, ми духовно погоджуємося, щоб дорогу нам визначав сам Бог. Ідемо шукати поживи для душі й радіємо, що маємо Його у повноті.

Варто в цей момент пригадувати ту мить, коли Бог був насправді присутній у моєму житті. Згадати моменти, коли Він приходив мені з допомогою, коли інші про мене забували.

Євхаристійна присутність Ісуса також схиляє до роздумів, щоб Його перебування між нами не було суто зовнішнім. Святий Тома Аквінський казав, що Христу більше до вподоби перебувати у серці людини, ніж у хлібі, тому великим прагненням Ісуса є те, щоб споживали Його Тіло. Тільки так людина дбає про істинне життя у собі. Ми прищеплені до Христа, а це нерозривно підтримує нашу віру та схиляє до євангелізування.

Євангеліє

Під час кожної процесії Божого Тіла ми зупиняємося біля чотирьох вівтарів, біля яких співають (або читають) Євангеліє. Тексти найчастіше пов’язані з євхаристійними подіями та чудом помноження хлібів. Співане або читане Євангеліє нагадує нам, що Ісус присутній не тільки у хлібі та вині, але також у Слові, яке ми читаємо і проголошуємо.

Роздуми над Божим Словом під час процесії — хороша нагода згадати науку Ісуса про те, що Його слово важливе і має діставатися не тільки вух, але й мого серця.

Живитися Євангелієм — це дає людині сили зносити життєві труднощі та слідувати за Ісусом. Водночас це ліки від проблем, із якими ми приходимо до Церкви. Тому що нема такої ситуації, про яку Бог би нам не сказав у своєму Слові. Йдеться про те, щоб уміти відкрити це Слово й зіставити його зі своїм життям.

Спільнота

Певно, ніхто не заперечить, що процесія Божого Тіла це спільнотна подія. Кожний з нас іде в процесії як важлива частина Церкви. Тут немає місця на індивідуалізм.

Нібито неважлива справа, як би це могло видатися, — почерговість осіб, які йдуть у процесії, — має глибоке теологічне значення. Спереду дорогу прокладає хрест — знак нашого спасіння. За ним ідуть ті, хто служить при вівтарі, та вся ієрархічна Церква. Цей прекрасний символ має нагадувати нам, що в нашій щоденній дорозі до спасіння ми не самотні. Ми представляємо собою Церкву.

Цей спільнотний вимір особливо важливий у ті моменти, коли здається, що Церква поділена. Нас має єднати присутність при Христі. Ми різні, у нас різний досвід, різні погляди на дійсність; але, попри ці відмінності, ми вдивляємося в Христа, який нас провадить і єднає.

Тільки так сповняться слова Ісусової молитви у Вечірнику, щоб усі були одно. Це велике прагнення Ісусового Серця має схиляти нас до єдності. Попри відмінності, маємо дбати про те, щоб один не виступав проти другого. Ми повинні плекати взаємну згоду й турбуватися одне про одного навзаєм. Тільки так процесія незнайомих між собою людей стане підставою для взаємної поваги та любові. Тільки так усі пізнають, що ми — Христові, коли ми будемо любити одне одного.

Щоденність

Один це найбільш зворушливих мотивів урочистості Тіла і Крові Господніх — це що євхаристійні види проходять там, де ми живемо, працюємо, «рухаємося й існуємо». Ісус приходить, щоб побачити нашу щоденність. Освячує її своєю присутністю і дає нам відчутний доказ того, що Йому не байдуже, як саме ми живемо й чим займаємося.

В потоці різних справ Ісус хоче бути присутнім в усьому, що ми робимо. Тоді здійснюються слова св.Павла, який казав, що все, що ми робимо, маємо робити заради більшої слави Божої.

Процесія віруючих людей має вберегти нас від «сірої буденності», в якій невіра і зло часто стають постійним елементом життя. Ісус у певному розумінні екзорцизмує місця, в які Його приносять. Він залишає по собі слід не тільки з квіткових пелюсток, але залишає нам свій мир і радість. Він — Господь усього, що нас оточує. Він приходить до своєї власності як Пантократор, Володар світу.

Вигляд монстранції, яка «іде», має нам нагадати, що ми на цій землі ненадовго. Ми йдемо у паломництві до кращого життя, де усім в усіх буде сам Христос. Усе, що нас оточує, — колись промине назавжди, але з нами залишиться Ісус, а тоді почнеться нове життя, на яке ми з такою тугою чекаємо.

На завершення варто ще раз усвідомити глибину цього явища — євхаристійних процесій, які ми будемо переживати. Нехай вони будуть місцем зустрічі та глибокої молитви, й тоді напевно ми повернемося додому, зміцнені Божою присутністю.

Переклад CREDO за: о.Матеуш Шершень CSMA, Aleteia