У деяких колах говорити про свої потреби — означає вершину егоїзму. Набагато краще проголошувати своє посвячення, жертвування чимось, буття «для».
Щиро сумніваюся, що прославляння будь-якої риси може хоч кому послужити на користь. Однак, за моїми спостереженнями, свої потреби набагато важче задовольнити, ніж чужі.
Голос, який щось у нас забирає
Задовольняти свої потреби важко з однієї причини: коли призначаєш час для себе, це означає, що не присвячуєш його іншим людям. Чуєте? Я кажу про докори сумління, про звинувачення у крайньому егоцентризмі, винятковому пробудженні обережності, яка приходить одразу, коли вирішиш зробити щось тільки для себе.
Серйозно. Цей голос лунає в мені щоразу, коли я вирішую відпочити, відпустити, зробити собі приємність: «Чи можу я це зробити? Чи можу я це собі дозволити?» Блідий, яскравий, тихий, сильний — усе залежить від того, чого стосується справа. Цей голос намагається відібрати у нас щось важливе. Навіть більше: відібрати й переконати, що ми взагалі не повинні про це навіть думати.
Дам собі все, що дала б іншим
Шампунь за 100 гривень, а не за 30. Парфуми за кілька сотень, а не за 50. Курс масажу. Книжка, диск, концерт. Перукар. Здорова їжа. Поїздка в гори. Година відпочинку. Сон. Пілатес. Басейн. Кіно. Вихід у місто. Прогулянка в парку. Чи у вас теж це виглядає так, що ви без вагань готові заплатити за покупки ваших близьких, а для себе — закриваєте гаманець?
Мистецтво дарувати собі добрі речі, дбати про себе, задовольняти свої потреби починається з віри в те, що я заслуговую на те ж саме, що й інші люди.
Дам собі те, чого потребую
Мистецтво дарувати собі добрі речі починається з того, що ми припиняємо ставитися з підозрою до конкретних прагнень і потреб у нашому серці. Це — простягнути до них руку на знак згоди. Можливо, нам ніколи не вдасться скласти повного списку і відповісти на всі пункти. Можливо, достатньо буде зробити лише одну річ для себе, але щодня.
Нещодавно моя приятелька сказала, що тільки ми самі можемо відповісти на запитання: чого ми насправді потребуємо? І дати собі це. Не інша людина, не доля, не випадок — лише ми. Ця відповідальність лежить на наших плечах від моменту, коли ми вирушили у самостійне життя.
фінансово.
Щиро дякуємо!
