Поради

Коли тобі тридцять. (Про кризи, неприємне і найприємніше)

02 Серпня 2019, 16:28 4866 Катерина Воїнська

Коли ти молодий, то легко вірити, що все ще попереду і буде тільки чудово. З віком розумієш, що до того чудового треба добряче докластися, що просто так воно не збудеться.

Поділюся відкриттями третього початого десятка.

Кризи — це добре. Це ознака поступу. Коли розумієш, що так далі не піде. Що треба вдаватися до творчості й мудрості, щоб піднятися на новий щабель, пірнути глибше, щоби врешті дійти. І це не зле. Це перехід: коли закінчується один світ і настає інший — незвіданий, повний загадок, скарбів та монстрів.

Відчуття потреби в чомусь — це теж добре. Якби не голод, їжа би не смакувала. Тільки на вустах у спраглого вода солодка! Тільки той, кому замало життя, відважується на Життя. Тільки відчуття безсилля наснажує шукати Всесильного, щоб залізти Йому на руки, вчепитися за шию і плакати з радощів, що надія є. Бо ти людина безсила, але не безпорадна. Твоя Порада носить тебе на руках, щоби знову послати у світ. І дати тобі силу приймати тих, хто потребує, як і ти.

Перфекціоністського «так має бути» не існує. Стандартів нормальності насправді немає. Найважливіше — бути. Бути притомно, тут і тепер, бути поруч, але не надто близько, не жадібно — і водночас з усіх сил. Таке вільне буття робить серце пластичним, творчим і готовим до експериментів. Тоді не потрібно холодно дотримуватися стандартів. Тоді гориш і хочеш бути. Не боїшся втратити напрямок тоді, коли прямуєш у бік Того, з чийого боку витікає Кров і Вода.

Кожне наше рішення, кожен вибір дають результати (плоди). Одні з них — ланцюги Неба (на них можна літати), а інші — змушують плазувати на череві. Без ланцюгів не вийде. Коли марно надіюся, що таки вийде, то вибираю ці «інші» ланцюги — «черевні» й «марновірні».

Є багато речей, які не потребують розуміння та віри. Вір у гравітацію чи не вір, а невагомими на Землі не стати.

Великі речі не робляться за один раз. Важливо щодня знаходити хвильку для найважливішого. Регулярність — запорука звички. З малими дітьми ти не маєш цілої години, щоб перемити—просушити— змастити купу зимового взуття, але можна щодня мити по парі, а частину делегувати чоловікові. З дітьми ти не маєш тихої години, щоби писати книжку на комп’ютері. Але є мить тиші на автобусній зупинці, в пісочниці чи спальні, коли раптом між малими вирує братня приязнь: вони діляться забавками, не штовхаються, а регочуть і цьомкаються. Усі ці поодинокі хвильки є моїм робочим часом. Завжди маю напоготові телефон, щоб у блокноті наклацати новий абзац. А ще паралельно можна вчити з дітьми мови, вмикаючи їм мультики на іноземній мові. Мову за ніч не вивчити, дітей за рік не виховати, книжку за день не написати. Усе це — процес правильного тривання у пріоритетах.

Завжди доводиться відмовлятися від чогось доброго заради ліпшого. Важливо лиш мати мудрість розпізнавання Ліпшого. Часто вночі мені не дають заснути ідеї, цілі шматки якихось новел, проектів для дітей… Хоч зривайся з ліжка і все занотовуй. Але за ніч людина, а особливо мама малючків, великих речей зробити не встигне. А от заробити хворобу — запросто. Маю правило: «працюю без муз, бо працюю на Музу муз». Не хочу, щоб навіть гарні ідеї позбавляли мене миру чи володіли мною. Якщо Муза благословить і захоче, то підкине ідеї вдень. Але це мають бути тільки ланцюги Його любові, а не світовий тиск — «попри материнство, ти повинна бути соціально просунутою».

Змагання з чоловіками тільки виснажує і озлоблює жінок. Ми не гірші, ми інші. Тільки жінки вміють робити багато справ одночасно, швидко включатися в роботу, коли діти затихли, і швидко вимкнутися, коли діти чогось потребують. Ми різні не для того, щоб викаблучуватися, хизуватися, змагатися і кпити. Ми різні елементи одного механізму Життя. Шлунок не змагається з печінкою, а кишківник не заявляє, що «народжений не в цьому тілі», бо мав би бути серцем. Кепсько нам би було, якби наші органи мали вільну волю!

Бути жінкою — це круто. І для цього не обов’язково мати кар’єру, вийти заміж чи народити дітей. Ми часто чіпляємося за атрибутику, втрачаючи серцевину. Стаємо забобонними, коли зберігаємо форму — жести, фрази, — а відкидаємо Дух. Бути жінкою — це бути відкритою на Життя! Дозволити Життю вміститись у твоєму лоні. І це не мусить бути фізичними пологами. Це йти у світ від Того, Хто захищає і дбає про тебе, як ніхто інший, до тих, хто потребує вістки про Життєдавця.

І розроджуватися Словом — живим і діяльним.

Щоб відважитись на Божу силу, треба відпочивати. Перевтома кам’янить наші серця. Ми стаємо неповороткі, неуважні. Тоді слова наші — каменюки в городи найближчих. Прибрати в хаті в часі тихої години — чудова ідея. Але коли діти прокинуться, вони захочуть відпочилу маму. То, може, ліпше поговорити за чайочком із Богом? Ти Йому про свої комплекси, брак досвіду у вихованні дітей, перепрошуєш, що зриваєшся, що так багато не встигаєш. А Він: «Катю, пий воду! Ти так мало п’єш».

Що важливо вміти молодій мамі, то це «складати лапки». Перестати старатися бути довгорукою, багатолапою, як павучиха. Скласти лапки — це повідомити чоловіка, дітей, Бога про свої потреби. Зізнатися в слабкості, довіритисяй і дочекатися допомоги. Не нагадувати, не тиснути, не вимагати. Вміти відпустити прохання, тобто прийняти і такий варіант, що воно може бути невиконане.

І на завершення: не перекидай відповідальності за своє життя та щастя на інших. Якщо не подбаєш про себе, нікому буде подбати про тебе. Діти чи чоловік не винні, що ти голодна і втомлена. Може, проблема з пріоритетами чи невмінням делегувати обов’язки? Може, варто більше господарських справ довіряти чоловікові? І, може, доречно поїсти разом із дітьми, а вже потім відписувати на листи, відповідати на дзвінки. Може, чомусь не такому доброму, як обід чи сон, ти сказала «так», позбавивши себе базової потреби.

Бо ми насправді маємо дуже мало сил. Єдина наша сила — це вибір. Ми можемо вибирати те, що надихає до життя, а можемо нехтувати життям заради чогось «добренького». Вибір за нами, бо ще не кінець… Кожний день — це початок із великою передісторією. Тож починаймо з Початку. А спочатку було Слово! І як Його не любити…

 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

[recaptcha]

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

The Coolest compilation of onlyfans porn tapes on PornSOK.com Immediate Unity