8 фактів про Церкву, до якої ми належимо

Католицизм — надзвичайно широке поняття. Зазвичай пересічній людині воно асоціюється із західним обряд із його літургією, вистроєм святинь та ін.

Насправді Римо-Католицька Церква — лише одна з 24 інших Церков. Інші Східні Церкви мають власну ієрархію, використовують різні обряди під час літургій, однак перебувають у повній єдності з Намісником св. Петра.

Ось ще кілька фактів про Церкву, до якої ми належимо:

1. Свята Меса

Свята Меса — це не просто релігійний обряд. Віра вчить нас, що кожного разу, коли священник звершує Євхаристію, ми переносимося на Голгофу, де Христос приносить себе в жертву за наші гріхи. Під час Святої Меси кожен її учасник стає свідком смерті Спасителя.

2. Одна, свята, католицька, апостольська

Апостольське спадкоємство, тобто неперервна лінія наступництва — це особлива риса саме католицького духовенства. Христос обрав деяких зі своїх учнів на апостолів; кожен із них згодом призначив єпископів; вони своєю чергою руко положили своїх наступників та священників. Кожен католицький священник, Святіший Отець, Патріархи Східних Церков — це наступники Апостолів. Саме тому ми називаємо нашу Церкву апостольською.

3. Спільнота, якій дві тисячі років

Католицька Церква залишається живим і динамічним організмом впродовж 2000 років. Вона об’єднує представників різних народів на усіх континентах, збагачена культурними різноманітними культурними традиціями продовжує залишатися вселенською і універсальною.

У музеї Єльського університету зберігається найстаріше зображення Богородиці, що датується ІІІ століттям нашої ери; найстарішим діючою катедрою світу є собор св. Дуе, Сплітсько-Макарської архидієцезії в Хорватії, зведений 305 року. Оригінальна споруда збереглася до наших днів.

4. Церква прославлена

Святі попередили нас в дорозі до Неба й вказали нам шлях. Понад 10 000 людей Церква канонізувала, тобто визнала святими. Багато з них — мученики. Ми захоплюємося відданістю перших християн, однак саме ХХ століття називаю століттям мучеників. Вони — свідки віри та наші заступники; Церква прославлена, що святкує перемогу над князем цього світу й випрошує сили у боротьбі для нас.

5. Важливіше за Різдво

Різдво — не найважливіше свято в церковному календарі. Звісно, не йдеться тут про нехтування Таємницею Втілення Божого Сина. Однак набагато важливішим, за католицькою теологією, є урочистість Воскресіння Господнього. Спомин кульмінаційного моменту в історії спасіння, Муки, Смерті та Воскресіння Ісуса Христа, — центр літургійного року Церкви. Усі інші свята пригадують нам події, які сталися в житті Христа, що прийшов на світ, аби скласти своє життя як жертву за багатьох.

6. Скарби Церкви

Шедеври світового мистецтва, фонди Музеїв Ватикану — не найбільші скарби Церкви. Христос доручив Апостолам і їхнім наступникам звершувати Таїнства і таким чином вести людей до спасіння. Церква уділяє вірним сім Святих Таїнств: Хрещення, Миропомазання, Євхаристія, тобто таїнства християнського втаємничення; Сповідь та Єлеопомазання — таїнства зцілення; Подружжя — таїнство, що творить спільноту; Священство, Таїнство служіння.

7. Церква, що має Матір

Церква народилася з пробитого боку Спасителя, зануреного в сон смерті, як Єва, сотворена з ребра Адама, навчають Отці Церкви. «Жінко, ось син твій!», — одні з останніх, тобто найважливіших слів Христа на землі. Так він доручив спільноту учнів Марії, своїй Матері. Перша й найдосконаліша учениця Христа вже радіє славою Неба, яка колись чекає й нас.

8. Той, хто зводить мости

Папа (гр. pappas — «отець») — видимий глава Католицької церкви; Єпископ Рима та Наступник святого апостола Петра; Вікарій Ісуса Христа на землі; Патріарх Західної церкви, перший серед п’яти великих християнських Патріархів (Рима, Константинополя, Александрії, Антіохії і Єрусалима. Його також називають Понтифіком, лат. «pontifex maximus», тобто «той, хто зводить мости».

Церква знає багатьох великих понтифіків, які рятували Вічне Місто й були прикладом для своєї пастви. Папство пережило багато криз впродовж історії. Надзвичайно промовистим тут є свідчення св. Катерини Сієнської. Саме за її напоумленням Папа Григорій ХІ повернувся Авіньйона до Рима. Але в своїх листах свята зверталася до нього «татку».