Роздуми

Не годиться себе переконувати, що Бог мене все одно прощає, навіть як я грішу

13 Серпня 2019, 17:41 1612

Досить знаменне, що коли в Катехизмі Католицької Церкви з’являється тема гріха, то розпочинає її нагадування істини, що Христос наш гріх переміг.

Розпочинаємо з кінця? Ні. Це дуже мудрий підхід до справи. Бо було би, певно, дуже зле, якби ми на нашу дійсність дивилися без цієї радісної надії, що хоча гріх, зло, існують насправді, то їхня руйнівна сила вже подолана, а рани, ними завдані, можуть бути вилікувані. Однак — як тут же нагадує Катехзим — «Бог, який створив тебе без тебе, не спасає тебе без ебе. Прийняття Його милосердя вимагає від нас визнання наших провин» (ККЦ 1847). І в наступному пункті: «Щоб чинити своє діло, благодать повинна розкрити гріх, щоб навернути наше серце і щоб панувала ласка через праведність на вічне життя, через Ісуса Христа, Господа нашого» (1848).

Це дуже важливо. Бо неможливо легковажити злом. Заспокоювання, що нічого не буде, що Бог нас любить і все в порядку — як це не раз можна сьогодні почути, — має сенс тільки тоді, коли людина цей гріх у собі помітила; коли вона звертається до Бога, визнаючи провину, і прагне повернутися на шлях добра, — нагадує Катехизм. Де немає визнання провини – там заспокоювання, що Бог нас любить, отож нема чим перейматися, є запровадженням людей на пряму дорогу до пекла. Так, бо навернення — принаймні, прагнення навернутися — дає відпущення гріха, а не зухвале визнання, що я можу робити що заманеться, а Бог і так мені усе пробачить.

Що таке, власне кажучи, гріх? «Гріх є провиною проти правди, розуму, чистого сумління; він є браком справжньої любові до Бога і до ближнього через шкідливу прив’язаність до деяких благ. Він ранить людську природу і посягає на людську солідарність. Його визначили як “вчинок, слово чи бажання, які суперечать вічному Законові”», — читаємо в ККЦ 1849. «Гріх є образою Бога (…) бунтує проти любові Бога до нас і відвертає наші серця від Нього. Як первородний гріх, звичайний гріх є непослухом, повстанням проти Бога через бажання стати “як Бог” у пізнанні і визначенні добра і зла. Таким чином, гріх є “себелюбством аж до погорди Бога”». До цього ще додано: «У цьому гордому звеличуванні себе гріх є цілковито протилежний до спасенного послуху Ісуса» (1850).

Це складнувато, правда? Бо тут водночас порушено чимало тем. Дуже цікавим є ствердження, що гріх це дія проти розуму, правди і чистого сумління. Це вираження переконання, що гріх є чимось, що становить глибоку образу людській природі того, хто грішить, противне його розумності й свободі. Що якби людина керувалася принаймні принципом «не роби іншому того, чого не бажаєш собі», то ми б могли гріха уникнути.

Я люблю прості вказівки і мені подобається ствердження, що гріх це брак справжньої любові до Бога чи до ближнього. Так, гріх це рішення, що я бажаю зла. Але найбільш влучним мені здається визначення, що гріх це себелюбство, посунуте аж до гордування Богом. Це точно те, про що ми читаємо у Книзі Буття, коли Адам і Єва зривають плід із забороненого дерева: їхній непослух береться з браку довіри до Бога. Вони вважають, що Він приховує від них щось важливе і прекрасне, але вони мудріші і зроблять по-своєму, довідаються, про що йдеться.

Як тут не помітити, що це останнє визначення ідеально точно описує те, що нині діється у світі? Звісно, і ревним трапляється впасти. Не завжди «безвинно», інколи це теж випливає з легковаження Богом, умовляння себе, що я тільки скористаюся з нагоди, а потім воно якось вкладеться… Це дуже недобре. Водночас, однак, неможливо не помітити, як влучно це визначення характеризує ставлення нинішнього світу щодо Бога. Світ не жалкує, не збирається навернутися. Він переконаний, що знає краще. Що Бог і Його виразний закон не рахуються, що Творець і Відкупитель повинен допасуватися до наших очікувань. І визнати добрим те, чого ми хочемо, щоб було добре.

Це — як уже написано — пряма дорога до пекла. Вочевидь ніхто не може забороняти Богу виявляти милосердя, кому й коли Він схоче. Це Його справа і Його право. Але нам, віруючим, не можна заспокоювати себе та інших, що ми можемо тривати в гріху, бо Бог — добрий і все одно нам вибачить. Така зухвалість може кепсько скінчитися. Зрештою… чи хтось, хто вважає, ніби знає все краще за Бога, міг би бути щасливий у Небі, де правлять Божі закони?

Переклад CREDO за: Wiara

 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ми з вдячністю приймемо Вашу допомогу. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, роботу веб-майстра та гонорари фахівців. Переказ через ПриватБанк: Пожертвування можна переказати за такими банківськими реквізитами:

5168 7427 0591 5506

Благодійний внесок ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ: Добровільна пожертва на здійснення діяльності часопису CREDO.

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Щиро дякуємо читачам за жертовність усім, хто нас підтримує!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: