Інтерв’ю

Пошесть «немужніх мужчин». Як виховати сина?

22 Серпня 2019, 09:18 2377

Із Яцеком Масловським — головою Фундації «Masculinum», психотерапевтом, тренером, а також випускником факультету філософії Сілезького університету в Катовіцах — розповляє Александра Льонґава.

— Ми собі вигадали кризу мужності чи вона є насправді?

— Вона є насправді, так само як і криза жіночості. Її розуміють як зміну, тобто щось, що перестало бути актуальним, і на цьому місці має з’явитися нове. Ми живемо у світі, в якому панує криза стосунків. Саме з неї виводяться ці обидві, пов’язані з мужністю та жіночістю, тобто перевизначення ролей.

Раніше була точка відліку, виходячи від якої, ми могли сказати, що хтось мужній або немужній. Теперішня криза полягає в тому, що точка відліку перестала бути чіткою. Настала зміна етосу, який колись зобов’язував. Новий ще тільки твориться.

— Чим була та попередня точка відліку?

— За кілька тисяч років зобов’язувальними були кілька різних етосів. Найсильнішим із них був воїн. Саме виходячи з цього етосу, ми визначаємо чоловічі чесноти в їх традиційному розумінні, риси характеру та позицію.

Паралельно був зобов’язувальним етос священника або мисливця. Сьогодні ми не маємо жодних взірців мужності, бо немає місця для їх реалізації. Через це складно визначити, що чоловіче і нечоловіче.

— А в чому полягає криза жіночості?

— Точно в тому самому, що й мужності. На сьогодні ми перебуваємо в такому моменті існування західної культури, в якому традиційні ролі жінок знову деактуалізуються. Чимало з-посеред жінок намагаються наслідувати чоловіків, включаючи цей спосіб поведінки у реалізацію жіночості.

— Отже, ми на етапі змін. До чого вони можуть привести?

— Я відзначаю два напрями. Один — це розвиток суспільної атомізації. Це означає, що щораз більше людей уникають входження у глибокі зв’язки, зокрема у великих містах. Другий напрям — надавання переваг поверненню до традиційних цінностей.

— У такому разі, чи є джерело, на яке загублені люди можуть послатися?

— За попередні десятиліття дуже сильно демонтовано традиційні ролі. Ці перегони (які, між іншим, не вдалися) відбувалися під гаслом повної свободи в самореалізації. Сьогодні щоразу більше чоловіків сильно розчаровані намаганнями визначити себе як особу. Етоси, які раніше зобов’язували, на сьогодні знецінені.

У цій ситуації чимало чоловіків вдалися до спроби самовизначитися, виходячи з того, що вони відчувають. Однак, намагаючись таким шляхом визначити свою чоловічість, опиняєшся перед ризиком отримати зворотну інформацію з різних і часто неузгоджених джерел. Як чоловік, я можу почути від вас, що я мужній, а від вашої подруги — що ніякий. Цей рівень труднощів у знаходженні точки відліку сформував сильний рівень страху.

У зв’язку з цим чоловіки роблять ще одну річ. Ми спостерігаємо це у скандинавській культурі, де чоловіки намагаються наслідувати жінок. Ми бачимо певний спротив мілкій пост-сучасності. Цей бунт виражається різким поворотом праворуч, тобто посиланням на те, як було колись. Через це чоловіки відпускають бороди. Вони хочуть відрізнятися від жінок.

— Професор Зімбардо в одному з інтерв’ю заявив, що сьогодні жінки стали сильніші, а чоловіки — слабші. То жінки борються за сім’ю, а чоловіки часто займають пасивну позицію.

Це насправді так, і причин є кілька. Багато чоловіків відчувають дуже сильну злість стосовно жінок зокрема тому, що значна їх частина була вихована самотніми матерями. Те, про що каже Зімбардо, є проявом пасивної агресії, яка полягає в тому, що у головах чоловіків з’являється думка: «Дівчата, як ви хотіли бути такими самостійними, то самі собі давайте раду. Якщо кажете, що ми вам ні до чого не потрібні, то так і буде». Вони втікають у порнографію, бо в ній не треба сповнювати жіночі очікування.

Разом з емансипацією ми маємо справу з ескалацією потреб, які чітко виражають жінки. Коли я розмовляв із чоловіками, ставив їм просте запитання: «Які твої потреби у стосунках?» І чув: «Не знаю». Біля рішучої жінки стає чоловік, який каже: «Щоб тільки мене залишили у спокої!»

Попри все, чоловіки зважуються на одруження. Але шлюбів стає дедалі менше. [За даними Мін’юсту, в 2018 році в Україні було укладено майже 229 тисяч шлюбів — на 20 тисяч менше, ніж у 2017-му. Розлучень було 54 тисячі у 2018 році, проти 33 тисяч у 2017.— Пер.]

Чимало чоловіків стараються уникати шлюбу. Це пов’язане зокрема з тим, що стає щораз більше дорогих розлучень. Чоловіки не бажають ризикувати. Ми зараз не говоримо про 20-річних молодиків, а про таких чоловіків, які мають певний рівень свідомості й життєвого досвіду, тобто за 30 років. Якщо вони зважуються на шлюб, то найчастіше роблять це, щоб задовольнити жінку.

Зміна, що настала у способі функціонування чоловіків, має ще один важливий вимір. У часи патріархату чоловік слов’янських земель повинен був справдитися на різних рівнях, щоб заснувати сім’ю: наприклад, мати відповідні кошти. Тоді він мав провідну позицію, престиж, забезпечення на старість у вигляді дітей. Звідси й назва «патріархат» — це панування не чоловіків над жінками, а батьків над сім’ями.

Сім’я була нагородою. Сьогодні вона є видом кари для чоловіка, купою обов’язків без гарантії користі. Часто чоловіки провадять підрахунки. Кажуть: «Ей, зараз, у часи, коли рішуче переважають емансиповані жінки, які самі ініціюють секс, — навіщо я маю обтяжувати себе додатковими труднощами? Я можу провадити спокійне, легке життя».

Що мають зробити жінки під 30 років, які мають освіту і прагнуть заснувати сім’ю? Молодші від них чоловіки — розгублені, а старші не бажають статечного життя.

Таку ситуацію описує Сьюзен Пінкер у книжці «Парадокс статі». Атавізм [прояв у індивідуума рис предків] полягає в тому, що більшість жінок прагнуть здобути чоловіка такого самого або вищого суспільного статусу. Проблема ж у тім, що жінка, яка досягне такого статусу, мимоволі має скорочений список потенційних партнерів, з якими могла б пов’язати життя. Таких чоловіків або стільки само, або й менше, ніж таких жінок.

У випадку чоловіка маємо зовсім інакшу ситуацію. Для них суспільний статус жінки, з якою вони хочуть бути пов’язаними, сильно вторинний. Це показують фільми на зразок «Красуні». Ви уявляєте фільм, у якому високоосвічена жінка одружується зі стюардом? Таких не знімають! Отож чоловіки з високим суспільним статусом керуються іншим атавізмом, тобто — сексуальною привабливістю.

Мало того: численні чоловіки, вибираючи жінок із нижчим статусом, переймають над ними контроль. Завдяки цьому вони не мусять перебувати в ситуації, коли життя з жінкою під одним дахом стає ще одним місцем боротьби. Чимало чоловіків воліють мати вдома простір, у якому не мусять доводити, що вони — рушійна сила світу. Часто партнерка з широким спектром потреб для них неприваблива. Навіщо їм із нею зв1язуватися, якщо модна вибрати ту, яка має занижені потреби і вільний час проводити тільки з коханим? Багато чоловіків, які вступають у постійні зв’язки, застосовують саме таку тактику.

— Якщо взагалі бажають вступити у зв’язок.

— Щораз частіше вони цього не роблять. Колись жіноча сексуальність була дефіцитною. Тоді чоловіки старалися здобувати жінок. Вони були готові прийняти відповідальність за зв’язок та утримання сім’ї. Тепер вони самі стали винятковим товаром. І усвідомлюють, що мають право вибору. Не обов’язково виберуть щось за жіночими очікуваннями — краще за своїми. Більшість чоловіків хочуть святого спокою і воліють уникати жінок, які чогось від них хочуть.

— Що болить чоловікам, які приходять до Вас зі своїми труднощами?

— Найчастіша трудність — це фрустрація, у розумінні незадоволеності потреб. Чоловіки розчаровані тим, як функціонує їхнє професійне життя, стосунки з партнерками, дітьми і самими собою. Друга проблема — це самотність, яка мучить чоловіків у зв’язках. Третя царина ускладнень — заблокована інстинктивна агресія, а четвертий — сексуальні проблеми.

— Як ці труднощі виглядають на практиці?

— Уявімо ситуацію, в якій чоловік входить у кризу середнього віку. Він починає помічати прояви старіння. Зазнає перших дисфункцій, немочі й безсилля, наприклад, швидше втомлюється при зусиллях. Другий аспект пов’язаний із переоцінкою існування. Чи мало чоловіків обрали замолоду життя, яке не для них.

Нещодавно я працював із чоловіком, який займав високу посаду в міжнародній  фірмі. Працював у ній 20 років. Однак уже деякий час відчуває, що це заняття не для нього. Він допоміг дружині відкрити магазин, винайняв приміщення, надав фінансові засоби. Завдяки йому партнерка займається своїм захопленням — модою. В цей момент чоловік усвідомив кризу, яку переживає. Уявіть тепер, будь ласка,  що він приходить до жінки, каже, що старіє і не реалізував своїх мрій. Як вона реагує? Починає боротися зі складними емоціями. Чоловік має вибір: або затаїти свої думки і мати спокій, або займатися потім її напруженням. Заспокоювати і пояснювати, що нічого, власне кажучи, не сталося.

— Багато чоловіків навчені не говорити про труднощі, яких вони зазнають.

— Якраз оцього чоловіка виховала самотня матір. Вона йому постійно казала, що він має подбати про свою дружину і діяти так, щоб вона була задоволена. Коли настав час сягнути по щось, що для нього було би корисне, він опинився перед тяжкою ситуацією і не був готовий до зміни. Чимало майбутніх батьків, які довідуються про вагітність партнерки, впадають у страх. Нечисленні здатні розповісти про це своїм ораницям. Вони відкриваються допіру в кабінеті психолога…

— Якщо, однак, у зв’язку панує між чоловіком та жінкою відкритість, чи вони не повинні говорити одне одному про все?

— Колись я брав участь в інтерперсональному тренінгу. Був сам-один серед 15 жінок. Тоді я прийняв пасивну позицію, тобто сховався і не виявляв, що переживаю. За якийсь час дістав сигнал, що я теж повинен щось розповісти про свої почуття. Говорячи, я розплакався. Тоді сталося щось неймовірне. Група поляризувалася. Одна частина жінок стала на мене нападати. Донині пам’ятаю фразу «Перестань рюмсати, я не Мати Тереза». Друга частина жінок пробувала мене боронити, кажучи: «Чекайте, ви самі через це пройшли, а тепер його б’єте».

— Чому так сталося?

— З’ясувалося, що всі жінки, які на мене нападали, мали проблеми з власними батьками. То були алкоголіки, які «розклеювалися», випивши. Ці жінки потім мусили ними займатися. То певні кліше, перенесення емоційних схем із ситуацій свого дитинства на чужих людей.

Багато жінок мріють знайти чоловіка, який виявляє емоції. Такого, який і злиться, і соромиться. Вони тужать за ним тому, що не зустріли такого в житті. В їхніх сім’ях батько також був емоційно недоступним. Парадокс полягає в тому, що ці самі жінки не дають ради з чоловіками, які виявляють емоції. Щоб відкрито розмовляти про свої почуття, обидві сторони мусять бути емоційно зрілими. Якщо це не так, вони функціонують в іграх, тобто вдають.

— Тож як чоловіки повинні виховувати своїх синів, щоб вони виросли цінними і впевненими в собі особистостями?

— По-перше, треба взяти до уваги факт, що для дітей важливо те, що їм показують, а не те, що їм кажуть. Якщо я хочу виховати сина впевненим у собі — я сам маю таким бути. Для дитини важлива присутність батька і матері. Для правильного розвитку вона потребує якнайбільшої кількості різноманітного досвіду.

Тільки це дає підставу для будування самосвідомості. Добре, щоб татусі мали своє життя, в яке запрошували б дітей. Багато чоловіків, які очікують на народження дитини, впадають у крайнощі. Частина каже, що не має чого вчити сина, а друга частина вигадує оригінальні хобі. Це не має особливого сенсу, бо кожен має своє життя. Воно полягає у щоденних справах, таких, як винесення сміття чи готування їжі. Якщо батько любить доглядати квіти, нехай запросить до цього дитину.

— Чи це буде мужнім?

— Є різні батьки, не всі мають бути силачами. Є такі, хто, прийшовши з роботи, перетворюється на пасивне створіння. Друга частина займається сучасним батьківством. Такі чоловіки більше усвідомлюють, що вони бажають бути батьками, і на цій основі відбудовують етос мужності. Головне, це щоб вони не починали копіювати жінок.

Переклад CREDO за: DEON

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ми з вдячністю приймемо Вашу допомогу. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, роботу веб-майстра та гонорари фахівців. Переказ через ПриватБанк: Пожертвування можна переказати за такими банківськими реквізитами:

5168 7427 0591 5506

Благодійний внесок ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ: Добровільна пожертва на здійснення діяльності часопису CREDO.

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Щиро дякуємо читачам за жертовність усім, хто нас підтримує!
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: