Чому 20 мільйонів українців проти ратифікації Стамбульскої конвенції та насаджування гендерної ідеології?
На загал масовою аудиторією «гендерна рівність» сприймається як рівність прав і можливостей жінок і чоловіків. Але насправді «гендер» — це зовсім не синонім слова «стать». Гендер — це індивідуально обрана роль, яка може збігатися зі статевими ознаками, а може й не збігатися. І якщо статей є лише дві — жіноча та чоловіча, то «гендерів» значно більше. На сьогодні різних типів «гендерів» налічується понад 100, і їхня кількість постійно збільшується. Саме гендерна ідеологія лежить в основі концепції ЛГБТ (лесбійки, гомосексуалісти, бісексуали, трансгендри).
Тому включення СОГІ (сексуальна орієнтація та гендерна ідентичність) до переліку ознак, за якими заборонено дискримінацію, — це виключно ідеологічна й абсолютно антинаукова справа. Не кажучи вже про суперечність нормам християнської моралі, що відіграє головну роль у формуванні цінностей українського народу.
Поняття «дискримінація людей за ознакою сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності» — штучне і неюридичне. Адже ці ознаки не становлять категорієї природного права, як, наприклад, колір шкіри чи національність. Українським законодавством уже передбачена відповідальність за правопорушення та злочини проти інших людей. Особа, яка порушила права іншої особи, має відповідати за своє неправомірне діяння — без усяких умовностей та винятків. Уведення у різні закони та підзаконні акти штучних понять СОГІ є недоцільним і має на меті поширення ЛГБТ-ідеології, визнання сексуальної девіації варіантом норми, легалізацію одностатевих цивільних партнерств і «шлюбів», надання їм права на усиновлення дітей. Тим більше дивним видається оголошення способу статевих стосунків антидискримінаційною ознакою. Невже тоді у законах доведеться, за цією логікою, перераховувати всі форми та способи сексуальних контактів, доводячи ситуацію до абсурду?
Саме тому не можна допустити ратифікації Верховною Радою України Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами, яку скорочено називають «Стамбульська конвенція», оскільки вона містить неприйнятне для України визначення поняття «гендер» (стаття 3 Конвенції) та наповнена іншими невизначеними у законодавстві України поняттями, такими як «гендерна ідентичність», «гендерна чутливість», «сексуальна орієнтація».
Стамбульська конвенція визначає поняття «гендер» як соціально закріплені ролі, поведінку, діяльність і характерні ознаки, що підміняє собою поняття біологічної статі (жінка і чоловік). У такому визначенні «гендеру» людині надається право самій обирати свій «гендер».
Окрім того, стаття 14 Конвенції прямо передбачає обов’язки держав-підписантів щодо навчання учнів «нестереотипних гендерних ролей».
Щодо терміну «сексуальна орієнтація», то взагалі незрозуміло: що, які стосунки, між ким і до кого він характеризує? Під час публічних дискусій щодо цього у країнах ЄС ми чуємо про педофілію, інцест, зоофілію, некрофілію тощо.
Такий викривлений підхід може зробити Стамбульську конвенцію політичним і правовим інструментом для популяризації в українських школах і університетах нових «гендерів», що виходять за межі біологічної статі, та одностатевих стосунків. Законну реалізацію такої згубної для України реальності забезпечить ратифікація цього документа.
Станом на липень 2019 року:
➡близько 80 рад різних рівнів (також 12 обласних) звернулися до Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Ради національної безпеки і оборони України з вимогою припинити спроби ратифікувати Конвенцію Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству (Стамбульську конвенцію). Ці ради представляють інтереси понад 20 млн. українців;
➡11 країн — членів Ради Європи — підписали, але не ратифікували Стамбульську конвенцію (серед них Велика Британія, Болгарія, Угорщина, Греція, Ірландія, Латвія, Литва, Люксембург, Словаччина, Хорватія);
➡333 громадські організації Європи (Болгарії, Хорватії, Угорщини, Латвії, Литви, Мальти, Румунії, Словаччини та України) закликали Генерального секретаря Ради Європи Турб’єрна Ягланда, голову Комітету міністрів Ради Європи Андерса Самуельсена та Виконавчого секретаря Стамбульської конвенції Бріджит О’Лоулін усунути ідеологічні та суперечливі поняття «гендер», «гендерна ідентичність», «сексуальна орієнтація» з тексту Стамбульської конвенції.
Цікавим є той факт, що, згідно з Рапортом Агентства Європейського Союзу з фундаментальних прав людини (FRA), найвищий показник насильства стосовно жінок спостерігається в таких країнах, як Фінляндія, Данія і Франція, тобто в державах, які намагаються будувати життя суспільства на гендерній ідеології та Стамбульській конвенції.
Верховна Рада України вже пішла шляхом відмови від ратифікації Стамбульської конвенції. Зокрема, у грудні 2017 року були прийняті доповнення до Кримінального кодексу України, які цілком можуть бути вдосконалювані у майбутньому, а тому ратифікувати цей документ не має необхідності і зараз!
Необхідно відновити у національному законодавстві використання терміну «стать» замість штучно внесених термінів «гендер», «гендерна ідентичність», «гендерна чутливість», «сексуальна орієнтація» тощо.
фінансово.
Щиро дякуємо!
