Інтерв’ю

Виховання по-салезіянськи: не можна ставити стіни без фундаменту, бо все завалиться

09 Вересня 2019, 12:09 2499 Ірина Голяєва

Так історично склалося, що парафією святого Петра в Одесі опікуються отці–салезіяни — відтоді, як 1958 року настоятелем став отець Тадеуш Хоппе SDB.

А салезіянська харизма — це душпастирство дітей та молоді. Вже майже двадцять років у місті плідно працює салезіянський осередок — Молодіжний центр «Дон Боско». На тему салезіянського виховання ми розмовляємо з вікарієм парафії Святого Петра отцем Андрієм Борковським SDB.

— Отче, спочатку традиційне запитання: як Ви прийшли до віри і чому обрали саме згромадження салезіян?

—Так склалося, що з дитинства я був при римо-католицькому храмі. Це не дивно, бо родина наша — католицька. Батьки мене завжди з собою брали на молитви, на Святу літургію, я був спочатку кандидатом у міністранти, пізніше міністрантом. Отці-салезіяни, які працювали у нас в Перемишлянах, багато уваги приділяли насамперед дітям і молоді. Завжди щось відбувалося: футбольні матчі, різні змагання, зустрічі, виїзди. Завдяки цьому ми почувались як спільнота, спочатку — дитяча, потім — молодіжна. Стосунки між священниками і нами були товариські. Наприклад, один з них завжди запрошував нас до себе. В нього були собаки, і кожен з нас мав завдання: купити собаці кості, ковбасу… Хто їхав до Львова, щось там купляв. Така була дружба… Отець Андрій Бачинський правив Меси у Львові, Бібрці, Дунаєві, багатьох селах. Коли він бував у Перемишлянах, зупинявся у нас удома, обідав, а я допомагав йому, чим міг. Тобто отці постійно були з нами, а ми з ними. Взагалі, з Перемишлян вийшло кілька священників, сестра-серцянка, брат-францисканець.

— Тож до салезіянського покликання Ви прийшли природно? Це сталося, так би мовити, само собою?

— Мабуть, так… Я себе запитував: а може, я спробую теж стати салезіянином? А може, щось із того вийде? Коли сказав про це священникам, вони відповіли: «Спробуй — їдь до Москви». До Москви, тому що там був Центральний інспекторат згромадження. І я поїхав. Спершу мене відправили в селище міського типу Октябрське, Люберецького району, де я проходив у семінарії по року аспірантат і новіціат —  це було таке випробування… Після цього потрапив до Санкт-Петербурзької дієцезіяльної семінарії Марії Цариці Апостолів. Перше місце  мого служіння — у Коростишеві, парафія Різдва Пресвятої Діви Марії, служив там від 2009 року до 2017-го. Потім один рік у Бібрці і зараз в Одесі. І можу зауважити, що центральна Україна, західна й південна — суттєво відрізняються. Тут, на півдні, більше релігійної байдужості, молодь малорелігійна. Але це залежить від католиків, які тут проживають…

 

 

— Чи виникали у Вас побоювання, що не здолаєте труднощів, які можуть постати на вибраному шляху? Адже це удвічі відповідально — служити Богові й дітям, молоді…

— Переді мною була мета: я хочу бути салезіянином! І я став, і готовий йти далі цим шляхом, незважаючи на перепони, які трапляються. І хоча їх було багато, з різних сторін, але поки все так, як треба.

— У чому суть салезіянської харизми?

— Насамперед, як говорив Дон Боско, це превентивна система виховання, тобто попереджувальна. Салезіянин — це той, хто думає на п’ять-десять кроків далі, ніж його вихованець. Намагається запобігти тому, щоби щось погане, небажане, сталося з молодою людиною.

Заснування салезіянського згромадження припадає на XIX сторіччя. У цей час в Італії було неспокійно: революція, війна, які принесли з собою бідність, голод. Багато чоловіків не повернулися з війни, залишивши сиротами чимало дітей та молоді, які потребували піклування й виховання. І Дон Боско засновує спільноту, яка займається хлопцями, піклується про те, щоб дати їм ремесло, а головне — вказати дорогу до Бога. Тобто Дон Боско замінив їм батька, якого вони не мали, — бо були напівсиротами або навіть круглими сиротами. А дівчатами згодом стали опікуватися сестри-салезіянки — зі згромадження Дочок Марії Помічниці Християн, яке заснувала Марія Доменіка Мадзарелло. 

— Якщо раніше салезіяни опікувалися дітьми знедоленими, з бідних сімей, то зараз як?

— Можна сказати, що ми відходимо від тої моделі, коли салезіяни надавали потребуючим не тільки християнське виховання, ремесло, освіту, але й піклувалися про їхній побут: їжу, дах над головою. Дон Боско вважав, що ми повинні йти за часом, у якому живемо. Харизма не міняється — ми маємо займатися молоддю, але займаємось і дітьми, і дорослими — так, щоб привести їх до Бога. Ми проводимо ігри, забави, різні заняття.

 

 

— Якщо приходить дитина з атеїстичної сім’ї, то як привести її до Бога?

— Ми не розділяємо на віруючих і невіруючих та ніколи не розпитуємо про це. Натомість питаємо: «Як справи, звідки ти є, що тебе цікавить, чому ти сюди прийшов?» Для всіх дітей треба створити таку атмосферу, щоб вони захотіли приходити до нас.

— Але ж ви прагнете, щоб вони повірили в Бога, жили християнським життям…

— Чи станеться це — залежить і від поведінки, особистого прикладу того наставника, який провадить групу. Ми ніколи нікого не змушуємо, просто пропонуємо подивитися, хто такі християни. Вони чим можуть проповідувати? Своєю поведінкою, словами, вчинками. Якщо ці салезіянин та салезіянка будуть жити добре, згідно з заповідями, мораллю, за законами, які діють у державі, то людина — молода чи навіть старша, дивлячись на це, захоче бути такою, як вони. Тільки своєю поведінкою, своїм життям ми можемо спонукати їх задуматися, чому ми віруючі, чому прийшли до Бога.

І пізніше, з часом, коли діти, підлітки вже звикли до нас, ми пропонуємо їм ходити на катехезу. Вони запитують: «А що таке катехеза?» — «А це така наука про Бога». Це і є перша стежка до Бога для «дитини з атеїстичної сім’ї». Тобто спочатку треба завоювати довіру до наших вихованців, щоб вони знали, що ми їх не зрадимо, — і тоді вони відкриваються на те, що ми хотіли б донести до них. А суто релігія — то вже пізніше починається. Спершу треба налагодити стосунки на людському рівні, бо без людського рівня — духовного не може бути…

— Це зрозуміло, але чи буває так, що приходить хтось і прямо каже: «А Бога немає, так мама казала!»?

— Буває: «Бога немає, це все вигадки!». Відповідаю: «Це твоя думка, а моя думка така, що Бог є». — «Ну, то покажіть мені Бога». — «Подивись на природу, на діла добрі. На самого себе — ти не просто так постав, є вища сила — Бог, який цим усім керує». — «А чому тоді стільки поганого трапляється в світі?» — «Тому що Бог дав нам вільну волю, вибір: щоб ми кожного разу думали, як учинити. А інакше ми були б роботами, залежними, а ми вільні. Так нас Бог створив і дав можливість кожному користатися цим. Орієнтиром, дорожнім знаком є Біблія, в якій можна знайти все».

— Тобто ви ненав’язливо відсилаєте їх до першоджерела — Біблії?

— Так, але це не катехеза, це інший формат. Ми розмовляємо: про створення світу, про гріх, гріхопадіння — як це було; про тяжкі гріхи. Розповідаємо про неділю — день Господній. Кажемо: «Ви тут не всі віруючі, але живете в державі, яка є християнською. Тож давайте помолимося Отче наш — для того, щоб подякувати Богові чи щось попросити». І вони включаються в це… Головне, щоби вони залишилисяз нами, — і тоді, поволі, через ігри, забави, розмови, буде легше дійти до вищих цінностей, до Біблії. Треба створити фундамент. Не можна відразу будувати стіни, бо все завалиться…

— Яку проблему Ви вважаєте найголовнішою серед тих, з якими стикаєтесь?

— Серйозна проблема в тому, що батьки замало приділяють часу своїм дітям. Дозволяють їм усе, немає контролю над підлітками, які саме в цей період потребують батьківської уваги — не сварки, нотацій, а твердого контролю. Вони почуваються розкутими, але, як наслідок, можуть потрапити в різні тенета.

— Напевно, треба співпрацювати з батьками? Вони хоч цікавляться, чим займаються у вас їхні діти?

— Батьки є різні. Деякі вважають: «Ми вам дитину віддали, ми вам її довіряємо і знаємо, що ви з неї “зробите людину”». «Так, — відповідаємо, — але якщо ви хочете, щоб ваша дитина була нормальною — в релігійному, духовному, суспільному сенсі, — то ви теж повинні робити певні зусилля».

Салезіянська праця поширюється і на батьків. Не мати з ними контакту — неможливо. Ми проводимо бесіди, розмови на різні теми — у приватному порядку. Тоді людина більш відкрита, щира. Бо якщо прилюдно зачепити якусь болючу тему, можуть виникати непорозуміння, нарікання: «Чому ви це сказали?» А в особистій розмові можна досягти більших результатів. Є і загальні бесіди, але вони не стосуються конкретних осіб. Обираємо щось нейтральне, цікаве, освітньо-пізнавальне, побудоване на прикладах із життя, але, так би мовити, загалом.

Як саме працює одеський Молодіжний центр «Дон Боско»?

— Центр відкритий від 15.00 до 18.00 години для дітей (7-12 років), потім, до 21.00, — для підлітків та молоді. Щодня вони можуть пограти в теніс, більярд, подивитися добрі фільми. Ми проводимо невеличкі бесіди на різні теми — світські та релігійні, можна просто порозмовляти за чаєм, кавою. Подеколи відбуваються різні заходи — спортивні змагання, майстер-класи, концерти тощо. Влітку до нас приїжджали салезіяни з Польщі, які займаються «дітьми вулиці», підлітками, які мають проблеми з законом. Вони проводили заняття з циркового мистецтва, фотографії. Потім, разом із нашими вихованцями, завітали до дитячого будинку «Перлинка», де не тільки показали дітям циркову виставу, а ще й навчили їх різних «циркових номерів». Задоволені цією зустріччю були всі — і вихователі, й діти.  

У центрі завжди відзначають дні пам’яті Дона Боско, Доменіка Савіо, Марії Помічниці Християн, день заснування ораторію — 8 грудня. Тобто ми надаємо нашій діяльності релігійного, салезіянського скерування. Без цього це був би звичайний розважальний центр, а наше завдання — приводити дітей та молодь до Господа.

 

 

— Гаджети в руках дітей та підлітків… Є ті, хто не випускає їх з рук, навіть перебуваючи в Центрі?

— Так, є залежні — коли пальці вже «вросли» в смартфон… Зазвичай нам вдається відволікати від цього, зацікавлювати іншим, але можна зробити й так, щоб сучасні технології стали нашими союзниками, використати їх у позитивному сенсі. Наприклад, ми проводили квест зі скануванням коду. Код сканується, потім з’являється запитання, на яке треба знайти відповідь. Діти бігали по дому й території, шукали ці коди, сканували, шукали в інтернеті відповідей. Квест був присвячений Дону Боско, і таким сучасним чином вони дізналися більше, ніж ми могли иб їм розповісти.

— Розкажіть, будь ласка, про чоловічий гуртожиток імені Тадеуша Хоппе, що на території центру.

— В гуртожитку мешкають п’ятнадцять чоловік — студенти різних вузів. Не має значення їхнє віросповідання, але проживають вони згідно з певними правилами: забороняється споживати алкоголь, приходити пізно тощо. У день пам’яті Дона Боско, в січні, вони повинні бути в Малій базиліці святого Петра на Месі. Кожного вівторка о пів на десяту вечора є молитва, і обов’язок кожного — бути на молитві. Після молитви відбувається так звана катехеза — пізнання Бога.

Цього року додалося дещо нове. Першого вівторка місяця — адорація, другого — катехеза. Третього вівторка — «день зосередження»: для того, щоб спонукати їх замислитися, чи добре вони проводять своє життя. По суті, це іспит сумління, коли молоді люди запитують себе: як я поводився зі своїми друзями, чи виконував те, що треба тощо. Наше завдання як салезіян — щоби в цьому гуртожитку надати не тільки дах над готовою та належні побутові умови, але й сприяти росту їхньої духовної зрілості, щоб вони стали просто хорошими людьми та добрими сім’янинами. І деякі з невіруючих стали віруючими…

— Отче, чи підтримуєте Ви зв’язок із колишніми вихованцями?

— Так, ми спілкуємось, вони телефонують, при нагоді в гості заїжджають, пишуть, вітають… Якщо мають проблеми — просять помолитися, замовляють літургію, радяться. Не всі з них стали віруючими, але, навіть не дійшовши до Бога, вони мають повагу до салезіян. Пам’ятають місце, куди ходили, де їм було добре, яке залишило відбиток у їхньому житті.

 

 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

Хоппе

МІСЦЕ

Одеса
← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

[recaptcha]

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

The Coolest compilation of onlyfans porn tapes on PornSOK.com Immediate Unity