Як повідомлялося, 23 вересня 2019р. відбулось освячення наріжного каменя під нове приміщення формаційного центру Кам’янець-Подільської дієцезії.
Семінарію і центр св.Йоана Павла ІІ у Шаровечці поблизу м.Хмельницького зводять із таким розрахунком, щоб цей комплекс об’єднав різні гілки дієцезіяльних душпастирських потреб. Там будуть духовна семінарія та Інститут Богословських Наук, велика зала для проведення формаційних зустрічей, конференцій тощо (450 місць), як і готель для проживання учасників таких зустрічей.
За задумом творців центру, в цій будівлі розміщуватимуться і деякі відділи курії Кам’янець-Подільської дієцезії, а також клініка, кухня для вбогих, дитячі ігрові.
Урочистість розпочалася сьогодні, в понеділок 23 вересня, об 11.00.
— Сьогодні відбулось освячення початку будівництва, — сказав для CREDO економ дієцезії о.Павло Гончарук. — Також було закладено єпископський акт — у «капсулу часу», металеву, в яку вклали документ, а потім вмурували її в камінь. Отож наріжний камінь під будівництво нової семінарії закладено.
На цьому святі були присутні всі єпископи Кам’янець-Подільської дієцезії, що говорить про винятковий характер цього дня: владики Леон Дубравський, Радослав Змітровіч та Ян Нємєц. Були ректори двох римо-католицьких семінарій в Україні та семінаристи цих релігійних вишів, численні священники. Пастирів з’їхалося близько 30, вони прибули зі своїми вірянами. З-за кордону прибули представники фундацій-донорів, зокрема представники фундації «Церква в потребі» та «Католицької допомоги північній Україні».
Після Святої Меси в парафіяльному храмі Пресвятої Богородиці Розарієвої учасники події перейшли на місце будівництва, де відбулось освячення наріжного каменя й закладення «капсули часу». Зустріч, як годиться у ввічливих господарів, завершилась агапою.
— Будівництво потроху ведеться вже від лютого, — уточнив о.Павло. — Але для освячення наріжного каменя було визначено саме цей час, щоби священники та семінаристи могли прибути і взяти участь у святкуванні.
Єпископ Леон Дубравський має великі очікування щодо новобудованого комплексу.
— Кам’янець-Подільська дієцезія не мала раніше такого центру, де могли би зібратися священники і провести, наприклад, реколекції. Розташування Хмельницького дуже зручне: він певною мірою «в центрі». Київ, Львів, північ і південь теж можуть сюди з’їхатися.
Друга думка щодо будівництва цього центру була така, що наша дієцезія таки найбільша — за кількістю вірних, за кількістю покликань тощо. На сьогодні ми бачимо безліч потреб: і сім’ї потребують, і миряни потребують якогось зручного місця для зустрічей, куди могли би приїжджати для подальшої освіти, формації, виховання. Люди потребують сьогодні зустрічей, спільної діяльності, кудись разом приїхати, десь разом побути — щоби щось нас об’єднувало. А для цього потрібно мати насамперед місце!
Кам’янець у цьому відношенні трохи «в стороні», натомість Хмельницький — зручніше розташований. До нього легше можуть приїхати люди: родини, діти, молодь… День молоді, скажімо, який ми робимо. Потреба «свого місця» зростає з кожним роком — наприклад, цього року вже було 2 тисячі учасників Дня молоді. І ми маємо робити те, що Церква повинна робити для сім’ї, молоді, дітей: зустрічі, зібрання, акції. Бо якщо цього нема, то люди розпорошуються! Той туди пішов, той туди… а як буде своя програма, то люди знатимуть, куди їм іти. Ось у Вінниці був Конгрес сімей. Добре, що ми зробили таку велику спільну справу. Бо сьогодні, коли ми щось таке робимо, влада дивиться на нас інакше: бо ми це робимо для мешканців своєї країни! Ми не вибираємо, католики це чи православні: родини — це те, що об’єднує всіх. На запрошення до участі в Конгресі сім’ї відгукнулися і мусульмани, і юдеї, і багато різних протестантів — вони зрозуміли, що це потрібно. І це — наше свідчення; це те, що підносить Церкву, що єднає людей.
Саме тому потрібний такий центр, як цей, присвячений Йоанові Павлу ІІ, куди люди можуть приїхати, не раз і для того, щоб вирішити якісь свої проблеми — тому що люди, а особливо сім’ї, сьогодні мають дуже багато різних проблем, — а саме тут буде така база, і духовна, й наукова. Тут не будуть запитувати навіть, чи ти віруючий, чи ні: якщо маєш проблеми, можеш приїхати. Ми дамо тут працю різним фахівцям, щоб вони могли допомагати людям.
Ми освятили наріжний камінь сьогодні, в день спомину св.Отця Піо. Він організував у Сан Джованні Ротондо відому лікарню. І вона розросталася поступово, так і тут буде. Ми будуємо центр, який служитиме насамперед потребуючим духовно (але медична клініка, як в Отця Піо, там теж буде). Цілком можна порівняти маленьку Шаровечку із маленьким колись Сан Джованні Ротондо!
У цьому центрі буде своя відповідальна людина, яка укладатиме програми відповідно до потреб, які поступово виникають і ми їх зауважуємо. Допомога має бути різноспрямована — як у центрі в Ґлоґові, що в Польщі. Приїжджає людина з якимись вадами — чи духовними, чи фізичними, — а ми будемо старатись їй допомогти. Цей центр має ім’я святого Йоана Павла ІІ. Свого часу вроцлавський кардинал Гульбінович запитував Святішого Отця, що буде краще зробити — поставити Папі пам’ятник чи відкрити дитячий центр, назвавши його ім’ям. І Папа сказав: оце друге — краще. Отак і ми хочемо збудувати те, що служитиме людям, у різний спосіб.
Семінарії та Інститутові Релігійних Наук буде безумовно краще на новому місці — насамперед тому, що в Городку ті будинки Церкві не належать. Влада каже: «Ми вас не виганяєм, живіть, але це не ваше!» Ми підняли всі документи і виявилося, що ми в Городку фактично «на квартирі». У Шаровечці постає центр на території місцевої парафії, він повністю наш за документами. Там буде багатофункціональний центр, і для навчання, і для реколекцій, і в перспективі також для священників, які постаріють. Їм теж треба буде десь жити. Перспективи у цього будівництва великі.
Згідно з попередніми планами, за три роки будівництва сюди має перейти семінарія. Щоб усе вдалося, потрібно доброї спільної молитви всіх, бо це справа для всіх… і, дай Боже, знайдеться не один «святий Миколай» із пожертвами для будівництва. Значну допомогу нам надали «Церква в потребі», Конференція єпископату США та «Католицька допомога північній Україні», але чимало пожертв прийшло від дуже різних людей і парафій, і з Польщі, і з Чехії — навіть коли потрошку, по кілька тисяч, то все це доклалося до загальної суми. Це насправді спільна справа!
Фото: о.Микола Лучинський
фінансово.
Щиро дякуємо!
