Роздуми над Першим читанням на понеділок ХХІХ Звичайного тижня, рік І
Брати! Авраам не мав сумніву й недовіри щодо Божої обітниці, але зміцнився вірою і віддав славу Богові, і був впевнений, що Бог спроможний виконати те, що йому обіцяв. Тому й зараховано йому це за праведність.
Та не було написано тільки для нього одного те, що зараховано йому, але й для нас, бо має бути зараховано й нам, що віримо в Того, хто воскресив Господа нашого Ісуса з мертвих, який був виданий за наші переступи й воскрес для нашого оправдання.
Рим 4,20-25
Павло не відпускає Авраама, першого патріарха Ізраїльського народу. Для нього це не лише патріарх одного народу, а й батько всіх віруючих. Його приклад може стати взірцем для всіх.
Апостол захоплюється тим, як Авраам вірить в обітниці, тобто в Боже слово. Він був заможною людиною, вже похилим у літах. Що йому ще треба? Чого бракує? Але коли Авраам слухає Бога, то залишає все це за собою і йде в невідоме. Більше вірить Богу, ніж своїм багатствам і людській логіці. І йде до кінця. Роками. Десятиліттями. І побачить чудеса.
Вірити непросто, зовсім непросто. Мати іншу логіку. Довіряти більше Богу, ніж грошам, владі, суспільній позиції, самому собі, зрештою.
Господи, хочу багатіти в Тебе. Хочу щораз більше слухати Твоє слово і довіряти Тобі. Слава Тобі, Боже, за Твої обітниці!
Читайте також: Роздуми до сьогоднішнього Євангелія
фінансово.
Щиро дякуємо!
