5 причин, чому Йоан Павло ІІ став тим, ким став

Церква офіційно вшанувала титулом «великий» трьох Понтифіків: святого Григорія І, святого Лева І та святого Миколая І. Цей титул часто вживають, коли йдеться про покровителя сьогоднішнього дня — св. Йоана Павла ІІ.

Понтифікат Папи-слов’янина був надзвичайно важливим для католицької Церкви та світу загалом. При навіть побіжному ознайомленні з біографією святого постає питання: як він усе це зробив? Як не зламався; не зрадив собі та своїм ідеалам на користь того, щоб подобатися іншим?

Святий Йоан Павло ІІ — це колосальний мистецький талант й інтелект, мудрість і працездатність, любов до людини та героїчна віра попри будь-які випробування. Звісно, усе це “не впало з неба” у день свячень чи вибору на Престол святого Петра. Це результат глибокого духовного життя, наслідок конкретних виборів, сімейного виховання, навчання, самодисципліни; це той випадок, коли зерно Божого Слова впало на сприятливий ґрунт і видало щедрий плід.

Саме, так би мовити, до «ґрунту» хочемо придивитися у цій публікації. Ось 5 причин, чому Йоан Павло ІІ став тим, ким став. Звісно, можна було б вказати лише одну причину — дію Божої благодаті й вірність молитві — й на тому завершити. Та все ж спробуємо подивитися, що сприяло зростанню в святості Йоана Павла ІІ.

1. Сім’я

Майбутній Папа втратив матір у 9 років. Через чотири роки помер старший брат Кароля, Едмунд — супутник перших гірських мандрівок та  справжній приклад для наслідування. Він працював лікарем у дитячому шпиталі й заразився скарлатиною, рятуючи життя пацієнта. Едмунд був старший за свого молодшого брата на 14 років. До кінця життя святий Йоан Павло ІІ зберігав, також на робочому столі у ватиканських апартаментах, стетоскоп свого брата.

Йоан Павло ІІ мав ще сестру, Ольгу Марію, яка померла зразу після народження. Про неї Понтифік згадує у «Заповіті». Як бачимо, дитинство Кароля Войтили не було безхмарним. Розповідають, що навіть до Першого Причастя (що відбулося заледве через місяць по смерті матері) Кароль ішов у дівчачому взутті.

Трагічні події зміцнили зв’язок батька і сина, а також допомогли ще більше наблизитися до Бога. 

2. Батько

Кароль Войтила-старший — колишній військовий, отож від малого майбутній Папа був звик до чіткого плану дня: Свята Меса о 7 ранку, під час якої Кароль прислуговував священникові; далі — сніданок, школа, наука, вечеря, прогулянка і розмови з батьком. Після закінчення чоловічої гімназії у Вадовіцах Кароль вступив до Ягелонського університету. Заради сина Кароль Войтила-старший перебрався до Кракова. Батько помер під час ІІ Світової війни, коли Каролю виповнився 21 рік. Він працював тоді в каменярнях та підпільно навчався в семінарії. 

3. Люди

Тут слід згадати Яна Тирановського, який відіграв важливу роль у житті майбутнього Намісника св. Петра. Багато друзів та однолітків Кароля воювали та поклали життя за Вітчизну. Це звичайний кравець із передмістя Кракова допоміг йому збагнути, що найважливіше перемагати у духовній боротьбі. Ян Тирановський познайомив Кароля Войтилу з творами св. Йоана від Хреста. Чоловік організував Розарієве коло для хлопців, до якого входив майбутній Папа.

Через рік після смерті свого духовного наставника вже у Римі Кароль захистив докторську працю на тему «Віра у творах Йоана від Хреста».

4. Театр

Польський актор і драматург, творець Театру слова Мєчислав Котлярчик — ще одна важлива постать у житті Йоана Павла ІІ. Слід сказати, що театром Кароль почав займатися ще у гімназії. Мєчислав Котлярчик організував у Кракові під час окупації підпільний Театр рапсодій. В університеті Папа вивчав полоністику; це лише сприяло захопленню театром.

Драматургічні твори та театральні постановки допомагали Каролю шукати відповіді на важливі життєві питання та виклики, поглиблювати віру. Саме за допомогою п’єс та поезії він згодом розповість історію св.Альберта Хмельовського (п’єса «Брат нашого Бога»), роздумуватиме над таємницею покликання та Євхаристії.

5. Наука

Йоан Павло ІІ — один із найвизначніших філософів ХХ століття. Його неабиякі інтелектуальні здібності помітив кардинал Стефан Сапєга. Він пришвидшив свячення Кароля Войтили на пів року, а згодом, 1946р., відправив його на навчання до Рима. До кола його наукових зацікавлень входила феноменологія, особливо праці Едмунда Гуссерля, асистенткою якого, до слова, була св.Едита Штайн.

Філософські твори Папи були доволі складні. Один із них — «Особа і чин». Якось один зі священників дозволив собі жарт на адресу кардинала Войтили. Той не образився і пожартував у відповідь: «За це потрапиш до чистилища!» «І навіть знаю, що там робитиму: буду читати “Особу і чин”!» Згодом кардинал відправляв жалобну літургію під час похорону шановного прелата: «Мабуть, уже читає “Особу і чин”…», — сказав він упівголоса.