Блог Юлії Завадської

5 негативних установок, які ми набуваємо у церкві

18 Листопада 2019, 19:47 8674 Юлія Завадська

Я вже писала про переваги тих, хто виріс у церковних спільнотах, а тепер хочу додати кілька слів про негативні установки.

Звісно, вони є не в усіх; звісно, що не всі; звісно, не можна узагальнювати і, звісно, у мене «низький духовний рівень», якщо я насмілилася про таке писати. Але якщо вам думати не боляче і вірити не страшно, то пропоную кілька спостережень, які неможливо не знати людині, яка «росла у Церкві»,

 

1.Нещиро усміхатися

«Сумний святий — це сумнівний святий». Часто ми повторюємо цю цитату щоби звинуватити, а не потішити нею ближніх. Бо просто не розуміємо її значення.

Християнин має внутрішню радість, що він спасенний, але навряд чи ця радість повинна проявлятися гиготанням (якщо людина не під дією якихось речовин), вимушеним усміханням (коли насправді маєш задумливий чи ностальгійний настрій) чи розповіданням веселих байок на кожен випадок життя. Та в навколоцерковних колах, буває, вважається, що негарно бути сумним, негарно бути агресивним, негарно «пискувати». Треба голосно тішитися всьому і сміятися з жартів. З усіх. А якщо тобі не радісно? Ну то який ти християнин! Не дуже хороший, мабуть.

Так, християнин має бути радісним. Але чи нещиро?

Давайте звернемося до джерел: Ісус Христос не завжди був усміхненим, не підробляв тамадою і не розважав своїми оповідками слухачів. Він щиро плакав над Єрусалимом, жорстко (за деякими нинішніми солодкопобожними мірками) розмовляв із фарисеями, серйозно навчав апостолів і співчутливо ставився до людей із натовпу (Святе Письмо вам у допомогу).

 

2.Говорити завченими фразами

Зручно мати своє мовне кодування, яке все всім пояснює без зайвих слів; але незручно, коли внутрішній світ ми намагаємося підлаштувати під звичні мовні звороти.

 «Прагну завтра на роботу вдягнути нову спідницю». Не дуже звучить, правда ж? Чому ж, коли розмова стосується побожних тем, то ми перестаємо хотіти й одразу починаємо прагнути? Слово «прагну» має сильне забарвлення, це не просто «хочу», а «пристрасно бажаю», і деколи воно буває доречним (чому ні, наша мова багата), але напевно не завжди.

«В особливий спосіб». Ще одна завчена фраза, яку часто повторюють у церкві. Все у нас робиться у спосіб особливий, і нічого – у звичайний. Може, воно й так. Але можна почитати словник синонімів або просто тлумачний словник, і почати говорити усвідомлено, а не завчено.

«Приблизити дар особи» — скільки разів ви таке чули під час проповіді чи опису проповіді? Або може ви дякували комусь за дар його особи? А я навіть колись була на Службі, яку священник відправляв за дар своєї власної особи. Відтоді «даром особи» ми у вузькому дружньому колі називаємо людину, яка не бачить берегів, у багатьох значеннях.

А ще ви не могли не чути про «розважання Святого Письма» (над яким краще роздумувати); «повстання парафій» (повстають проти тиранії, а парафії постають, зароджуються, створюються, формуються…); «маток-настоятельок» (краще казати «мати» чи «матір») та інші мовні перли…

Жодна спільнота не обходиться без «корпоративної мови», так званої внутрішньої говірки. І це нормально, що у Церкві є церковна мова, термінологія та навіть субкультурна новомова. Але гірше, коли слова та вирази вживаються неусвідомлено і без розуміння їхнього значення.

Що казав Христос, коли Його намагалися загнати у звичні для всіх рамки? О, Він усіх дивував. Здивуйте й ви: спробуйте наступного разу говорити в церкві людською мовою, без затертих фраз — казати те, що думаєте, а не думати, як треба сказати.

 

3.Розщеплюватися

Ділити себе на «тут я в церкві», а «там я матюкаюся за гаражами». Якщо ми в мирському та церковному житті і розмовляємо, й поводимося по-різному, то ніби ділимо себе на дві особи. Що робити? Прийняти, що це я така от неідеальна, жива людина (і грішна), ходжу до церкви. Але якщо вам щось заважає в церкві, то, може, варто відмовитися від цього і за її стінами? Або якщо ви поза церквою не вважаєте за потрібне завжди говорити пафосним і піднесеним голосом, то, може, і в ній не варто?

Чи часто ви ділите своє життя на сакрум і профанум? Краще бути цілісною неідеальною особою, ніж мати різні особистості (чи маски) для різних сфер, подій і людей. Бо в Небесному Царстві не буде схованки за гаражами.

 

4.Приміряти на себе роль жертви/рятівника

«Це все мій хрест» — можна казати чи думати зі стражденно піднесеним поглядом. Але інколи краще сказати людині, що вона топчеться по ваших ногах і попросити її злізти, ніж страждати мовчки та вважати це великою заслугою.

«Така Божа воля». Інколи потрібно взяти на себе відповідальність за власне життя і пробувати щось змінити на краще. А не просто плисти за течією, називаючи її волею Бога. Бо Бог бажає нам щастя та реалізації. Але так ліниво рухатися… Можна ж сперти все на Бога: не вступив до вишу, не знайшов роботу, не навчився давати собі ради в цьому злому і несправедливому світі — то Божа воля!

Рятувати інших без потреби, нав’язувати силою їм власний (єдиноправильний) світогляд — теж часто вважається святим і богоугодним ділом. Але навіть Господь не спасає людину через силу. Вільна воля, пам’ятаєте?

Почитайте про трикутник Карпмана. І ми на сайті CREDO про це колись писали. Намагайтеся його уникати. Бо чи можна назвати здоровою спільноту, де паства — жертви, а служителі — рятівники, що інколи перетворюються й на агресорів? (О, це вже інша тема, але обов’язково про неї теж колись поговоримо).

 

5.Бездумно схилятися перед авторитетами

Знаєте анекдот про Тузіка? Бабця вчила онука, що все має бути так, як сказав ксьондз і що негарно перечити духовній особі. І якось прийшов священник до них додому із душпастирським візитом. А пес на ланцюгу дуже гавкав. Священник вирішив заспокоїти його словами, «Тихенько, Тузік». Бабця ж виправила: «Це Жучка, отче», А внук до бабці: «Ксьондз сказав Тузік, значить — Тузік».

Авторитети, звісно ж, дуже важливі. І ми живемо в епоху суцільного занепаду авторитетів, коли будь-який підліток зі смартфоном в руках може запхати у кишеню навіть професора з габілітацією завдяки Ґуґлу. Але в Церкві авторитети тримаються міцно. І це добре, бо в Церкві ми спасаємося. Проте моральний авторитет не дорівнює також авторитетові всього на світі. Завжди варто вмикати мозок. Адже віра і розум — це два крила, на яких людський дух підноситься до споглядання істини (Fides et Ratio — енцикліка святого Папи Йоана Павла ІІ). І якщо якийсь авторитет вимагає від вас відмовитися від мислення, а лише слухати і виконувати, то, може, це саме він (а не ви) потребує напоумлення.

Навіщо взагалі порушувати такі теми? Щоб це побачити в собі й не дозволити цьому діяти на нас.

Навряд чи це повний список. А ви би ще щось додали?

 


У блогах подається особиста точка зору автора. Редакція CREDO залишає за собою право не погоджуватися зі змістом матеріалів, поданих у цьому розділі.

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

[recaptcha]

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

The Coolest compilation of onlyfans porn tapes on PornSOK.com Immediate Unity