Роздуми над Першим читанням на вівторок ХХХІІІ Звичайного тижня, рік І
Тими днями сталося, що Єлеазара, одного із найвидатніших книжників, мужа уже похилого в літах, шляхетного видом, силували їсти свинину, відкривавши йому рота. Та він, воліючи почесну смерть над ганебне життя, подався добровільно на місце тортур, сплюнувши спершу на м’ясо, як це й мали б робити всі, які зважились відкинути те, чого навіть з прив’язання до життя не можна їсти.
Ті, які були відряджені до беззаконного жертвування, здавна знавши цього мужа, взяли його набік і почали його намовляти, щоб приніс м’яса, яке можна було йому споживати, сам собі зготував його та й удав начебто він їсть із жертовного м’яса, згідно з царським наказом, і тим урятував себе від смерті; тож мав би, завдяки давній до них дружбі, зазнати людяного ставлення.
Та він прийняв шляхетну постанову, гідну свого віку, старечої поважності, посивілого від невтомного труду волосся, добре вихованої змалку поведінки, особливо ж згідну з святим, Богом установленим законом, то ж не вагавшись, заявив, щоб його послали на другий світ.
«Не годиться бо нашому вікові таке вдавати, щоб молодь не думала, що дев’яностолітній Єлеазар перейшов на язичницьку віру, та через моє лицемірство, з прив’язання до короткого та незначного життя, і сама не збилась з дороги, – а й собі щоб не накликати на старість сорому та безчестя. Ба, навіть якби я й уник тепер людської кари, то рук Вседержителя ні живий, ні мертвий не уникну. Тому коли я тепер помру безбоязно, то виявлюся гідним моєї старості, а для молоді лишу зразок відважної та шляхетної смерті за величні й святі закони».
Це сказавши, він, не вагаючись, пішов на місце тортур.
Ті, які вели його й ще недавно перед тим були зичливі йому, із-за слів, які він промовив, поставились до нього неприхильно, бо вважали ці слова за безумство.
Він же, готовий вмерти від ударів, застогнав і мовив: «Господу, у Його святості й знанні, добре відомо, що я, мавши змогу звільнитися від смерті, зношу тілом ці гіркі страждання від ударів, душею ж терплю їх радо заради страху, який маю перед Ним».
Отак Єлеазар помер, лишивши своєю смертю не тільки для молоді, але й для багатьох інших з народу приклад відваги та пам’ятку чесноти.
2Мак 6,18-31
Історії з життя. Життя і смерть Єлеазара залишаться в пам’яті народу на завжди. Людина, що прожила своє життя по-Божому. І перед лицем смерті вирішує не відрікатися від своїх принципів. Єлеазару пропонують: «Зроби вигляд, прикинься. Не мусиш ламати заповідей, а лише вдавай. У серці ти ж будеш вірний, правильний! Це ж лише видимість, зовнішність».
Вже вчора ми говорили про вірність собі, своїй сутності, в загальних поняттях; тепер це бачимо на конкретному прикладі з життя. Вірність собі означає відповідність між узятими на себе обов’язками віри та своїм життям. Можна грати роль — в обох напрямках: не вірити, але робити вигляд побожного; або ніби вірити, але не виконувати практик віри.
Життя 00 не театр. Роздвоєність не може тривати довго. І ця вистава колись закінчиться. Опуститься завіса й доведеться зняти маски. Вийдуть на яв увесь фальш та гіркі плоди: для нас і нашого поганого прикладу для інших. Наші вчинки впливають на інших. Тільки як? Я не боюся показувати свою віру? Що мене лякає?
Читайте також: Роздуми до сьогоднішнього Євангелія
фінансово.
Щиро дякуємо!
