Будьте обережні у словах

Роздуми над Божим словом на урочистість Христа Царя Всесвіту, рік В

Один із розп’ятих злочинців лихословив Його, кажучи: «Хіба Ти не Христос? Спаси cебе й нас!» А другий обізвався і, докоряючи йому, сказав: «Чи ти не боїшся Бога, коли й сам на таке засуджений?»

Боятися Бога не означає принижуватися і тремтіти перед Богом, лякатися Його, бо Він може позбавити життя, — зовсім ні. Боятися Бога — це бути обережним і особливо уважним у словах та вчинках перед лицем Бога. До того, що в нашому житті виходить за рамки людських сил, можливостей та розуміння, ми повинні ставитися обережно, з певного роду пошаною. Таємниця, тобто те, чого ми не розуміємо, — не є Богом, але може вказувати нам на Бога. Те, що нам не відоме, не означає, що ми цього не можемо пізнати, але означає, що треба бути з цим обережним, бо зайвий рух, зайве слово — можуть виявитися навіть смертельно небезпечними.

Часом мене непокоїть, коли бачу людей некомпетентних, які замість того, щоби спитати компетентних, прочитати інструкцію, подумати над завданням, — безцеремонно і з дивними самовпевненістю, запалом та ініціативою беруться до якоїсь важливої справи… Тоді відразу в серці чую слова цього розбійника: «Чи ти не боїшся Бога?» Треба ж буде відповідати за безглузді рішення, вчинки, слова, за їх наслідки.

З іншого боку, ми особливо уважні та обережні в наших словах і діях із тими, хто нам особливо дорогий. Як казав один священник: «Перше містичне пережиття нас охоплює тоді, коли ми усвідомлюємо, що Хтось відкрив перед нами своє серце». Ми добре знаємо, що легше поранити того, хто більше довірився. Ісус Христос на хресті довіряється нам, людям, без будь-яких застережень. Хрест — це знак глибокого приниження, відкинення Сина Божого створінням; але це також знак того, що Син Божий нам повністю довірився, тобто любить нас і водночас спраглий нашої любові.

Тож другий розбійник словами «Чи ти не боїшся Бога, коли й сам на таке засуджений? Але ми – справедливо, бо дістаємо належне за те, що вчинили!» — євангелізує першого, адже вказує йому на любов Ісуса. Він і сам проявляє потрібну обережність у своєму зверненні до Ісуса. Таку обережність ми інакше називаємо смиренням, тобто знанням себе, свого значення і своїх меж. Розбійник знає, хто він насправді, пам’ятає, що зробив, розуміє свою відповідальність, а також розуміє, хто є перед ним. Тому: «додав: Ісусе, згадай мене, коли прийдеш у Царство Твоє». Кого ми просимо, щоби пам’ятав про нас: чи тих людей, до кого ми байдужі?…

Якби Христос був просто доброю людиною, Він би сказав щось таке: «Так, буду про тебе пам’ятати». Так проявляється наша любов: ми можемо тільки зберегти пам’ять у своєму серці про ту людину, яку любимо. Для Бога ж пам’ятати про когось, тобто любити когось, це дарувати життя цій людині. У вічності немає життя поза любов’ю Божою: існування душ поза Божою любов’ю називається пеклом, або ж духовною смертю.

Скільки в нашому серці пекла, а скільки любові — Божої любові? Скільки в нашому серці егоїзму першого розбійника, а скільки — смирення другого? До якого царства ми хочемо належати — чи до того, що будується на злобі й силі, чи ми хочемо бути в тому, яке належить тихим і смиренним? Нехай Акт присвячення людського роду Пресвятому Серцю Ісуса, який ми прочитаємо сьогодні під час Святої Меси в храмі, буде нашим спільним зверненням із довірою до Ісуса нашого справжнього Царя: «Ісусе, згадай мене, коли прийдеш у Царство Твоє».