Інтернетом шириться історія, початки якої сходяться до запису на фб-акаунті Чаріті Гатчінсон (Charity Hutchinson). Ця користувачка виклала історію, авторкою якої називає Леслі Раш, учительку історії з Техасу.
В цей адвентовий час пропонуємо її нашим читачам. Як розповісти дитині правду про Санта-Клауса, тобто — про святого Миколая. У сім’ї Леслі Раш цей спосіб застосовують із покоління в покоління. Він такий прекрасний, зазначає Чаріті, що ним хочеться поділитися зі всіма.
Коли дитині виповнюється шість або сім років і ви побачили в ній перші сумніви в існуванні святого Миколая — це означає, що вона готова. Я зазвичай веду їх до кав’ярні і, зробивши замовлення, виголошую промову: «Ти, звісно, дуже сильно виріс за цей рік. І ти не тільки став вищий зростом — я бачу, що твоє серце теж стало більшим». (Тут я наводжу два-три приклади виявленого співчуття, уваги до почуттів інших людей, гарних учинків дитини за минулий рік.) «Насправді ти вже так сильно виріс, що можеш сам стати святим Миколаєм. Можливо, ти помітив, що більшість святих Миколаїв, яких ти побачив, це люди, перевдягнені у нього. Дехто з твоїх друзів міг тобі сказати, що його взагалі немає. Так думають багато дітей, тому що вони ще не готові бути Миколаями. Але ти готовий!
Розкажи мені про те, що в Миколаєві найкраще. Що він отримує в обмін за свої старання? (Перевести увагу дитини від печива, яке вони залишають «для Санти», до почуття задоволення від того, що зробив щось для інших.) Тепер ти готовий до праці в ролі святого Миколая!»
Переконайтеся, що ваш голос достатньо таємничий.
Попросіть дитину вибрати якусь людину — наприклад, сусіда. Місія дитини — таємно дізнатися, чого ця людина потребує, і потім забезпечити її цим, загорнувши у подарунковий папір і залишивши їй. І ніколи не розкривати, що це зробив саме ти! Бути святим Миколаєм не означає отримувати схвалення: це безкорисливе бажання віддавати.
Мій старший син так вибрав «тьотю відьму», що жила на розі. Жінка і справді була страшнувата: навколо її дому стояв пліт і вона ніколи не дозволяла дітям заходити за нього, щоби пограти у м’яча чи фрісбі. Вона часто кричала, щоб діти гралися тихіше, і таке інше. По дорозі до школи син помітив, що вона щоранку боса виходила на ґанок забирати пошту — і вирішив, що їй потрібні хатні капці. Тож йому довелося побути шпигуном і ховатися в кущах, щоби з’ясувати приблизний розмір її ніг.
Коли ми купили їй теплі капці, він запакував їх і наклеїв зверху «З Різдвом, від Миколая». Якось після вечері він пішов до її дому й підклав подарунок їй під двері. Наступного ранку ми спостерігали за тим, як вона вийшла на ґанок, підняла упаковку й пішла в дім. Мій син із себе вистрибував від нетерплячки, щоб дізнатися, що станеться далі. І наступного ранку ми її побачили — вона забирала пошту в капцях. Син був в ейфорії. Мені довелося йому нагадати, що НІХТО ніколи не повинен знати, що це зробив він, — інакше він уже не буде «Миколаєм».
У наступні кілька років він вибирав багато різних людей для подарунків, і завжди вибирав для них унікальний, індивідуальний подарунок. Якогось року він ретельно вичистив свій велосипед, поміняв на ньому сідло й віддав його доньці одного з наших друзів. Вираз обличчя дівчинки, коли вона побачила «велосипед від Миколайчика», міг зрівнятися хіба що з виразом радості на обличчі мого сина.
Коли настав час розповісти все молодшому синові, старший захотів поговорити з ним сам. Зараз вони обидва прекрасні «благодійники» й ніколи не відчули, що комусь збрехали. Адже їм розкрили секрет того, як бути святим Миколаєм.
фінансово.
Щиро дякуємо!
