Україна

«Ми шукали тебе по всій Україні». Єпископські свячення о.Миколи Лучка

Czytać po polsku

10 Грудня 2019, 14:29 7308 Фото: Віктор Залевський

 

Сьогодні, 10 грудня 2019 р., в Мукачеві на Закарпатті відбулися єпископські свячення Миколи Лучка, якого 11 листопада ц.р. Святіший Отець Франциск призначив єпископом-помічником Мукачівської дієцезії.

 

 

Єпископський герб нового закарпатського пастиря включає в себе знак чорно-білого хреста на чорно-білому тлі — це символ Ордену Проповідників (домініканців), із якого Папа Франциск покликав о.Миколу на єпископське служіння; на правій частині щита — палаюче серце на червоному тлі як знак Божого милосердя, про що говорить також і девіз нового єпископа: Misericordia; на лівій частині гербового щита — зірка на блакитному тлі: це символи Ісуса і Діви Марії. Девіз єпископа — “Милосердя” — стосується конкретного місця у Святому Писанні, відсилаючи до Євангелія від Луки (6,36), і означає “приймати та бути милосердним”.

 

 

Це перший єпископ-домініканець у єпископаті РКЦ України. Єпископ Микола Лучок служитиме у рідній дієцезії, адже він походить із Закарпаття. А єпископські свячення він прийняв із рук Апостольського нунція в Україні архієпископа Клаудіо Ґуджеротті у кафедральному соборі свого рідного міста. Співконсекраторами були архієпископ Мечислав Мокшицький, Митрополит Львівський, та єпископ-ординарій Мукачівської дієцезії Антал Майнек.

Нагадаємо, 9 листопада у Києві висвятили єпископа-помічника для Київсько-Житомирської дієцезії РКЦ Олександра Язловецького.

 

 

Багатомовна вселенськість

На свячення нового члена Конференції єпископату РКЦ приїхали єпископи Церкви в Україні, представники УГКЦ, настоятель домініканців в Україні о.Яцек Дудка, високі гості з-за кордону, зокрема з Угорщини. Їх усіх, а також сім’ю висвячуваного, привітав українською та угорською мовами о.Іштван (Степан) Погань, мукачівський парох.

 

 

 

Після традиційного для єпископських свячень співу гімну Ecce sacerdos magnus Святу Месу розпочав головний служитель — Апостольський нунцій в Україні архієпископ Клаудіо Ґуджеротті.

 

 

Перше літургійне читання пролунало угорською мовою з вуст племінниці нового єпископа, Тімеї. Спеціально на ці свячення вона приїхала з Італії, де мешкає разом із чоловіком.

 

 

Респонсорійний псалом спільнота співала українською мовою, а друге читання пролунало словацькою. Його прочитала с.Йордана, домініканка зі Словаччини, яка зараз служить у Мукачеві. Акламація перед Євангелієм, що містила слова про “доброго пастиря, який знає своїх овець і свої його знають”, пролунала українською та угорською мовами, що на цих свяченнях є багаторівневим символом. А декрет про висвячення пролунав латиною — вселенською мовою Вселенської Церкви.

 

 

Українською мовою папське призначення зачитав о.Петро Жарковський, нині президент Релігійної місії “Карітас-Спес Україна”, а раніше — францисканець із Закарпаття, вікарій мукачівської парафії, який прослужив там близько двох десятиліть.

 

 

Угорський текст призначення пролунав із вуст берегівського настоятеля о.Яноша Молнара, однак і на нього спільнота відповіла українською: “Богу подяка”.

 

 

 

Жест, у якому проявляється Бог

Апостольський нунцій на самому початку своєї проповіді відзначив, що тут би потрібно мати кілька перекладачів, з огляду на місцеву ситуацію. (Українською його перекладав о.Борис Хілько, секретар Апостольської нунціатури в Києві.) Зате ця ситуація підкреслює універсальність, багатомовність Церкви. Вітаючи зібраних, нунцій особливо відзначив єпископа Антала Майнека, який добре знає нововивячуваного і сам є для нього “Пастирем Добрим”.

 

 

Ми шукали тебе по всій Україні, — звернувся архієпископ Клаудіо до єпископа-номінанта, — аж нарешті знайшли. Звісно, шкода тебе забирати з орденської спільноти. Але у житті завжди так: хочеш одного, а приходить інше, і це також воля Божа. Єпископ Антал, відзначив нунцій кількома словами раніше, теж не хотів якихось великих обов’язків, він просто хотів бути братом-францисканцем…

Ти маєш великий дар — цей дар згромадженої Церкви, великої родини, переповнений храм є символом цього. І великий дар, який буде тобі переданий через покладання рук. Грецькою “дар” це “харизма”. У Церкві є багато харизм. І ця харизма глибоко позначить твоє життя.

 

 

Перше: ти не повинен мати страху. Друга річ: ти не повинен соромитися. Третє: ти повинен показати свою рішучість прийняти страждання.

Святий Павло каже, що ти повинен чинити так само, як він, ув’язнений. Покладання рук є знаком для того, хто тебе бере і провадить разом із собою на страждання. І хоча це може наповнити сумнівами, однак ти знаєш, що виконуєш плани Бога, і це збудеться завдяки Божій благодаті, а не з огляду на наші вчинки. А цьому жесті проявляється Бог. Так, Ісус помирає, смерть є. Але Бог робить так, що смерть стає нечинною, і об’являється життя. І цього достатньо! Ти — той, хто звіщає. Посланець до народу, який потребує розради. Зараз ми маємо на увазі український народ, але також і всі інші народи, які мешкають на Закарпатті. Різноманіття є багатством, хоча ми інколи цілими століттями неспроможні це зрозуміти…

 

 

Ти обрав — точніше, Господь тебе послав — із харизмою втішати. Ти страждав і навчився ходити посеред темряви, а твоє релігійне життя полягає в тому, щоби брати за руки в темряві твоїх братів, щоб вони не почувалися самотніми. Бо й вони шукали тебе! 

 

 

Ти показував славу Божу не “десь там далеко”, а наближав її людям. Уривок із Євангелія про загублену вівцю не такий красивий, як інші уривки: він не про пастиря, який загубив вівцю, а про вівцю, яка загубила пастиря. Слово “загубитися” означає також “втратити голову”, наробити помилок. Тут немає приємного, красивого опису овечки, яка заблукала; тут говориться про провину вівці. Але ти, як чернець, священник і єпископ, не будеш призначений для того, щоб шукати ніжних, красивих заблукалих овечок, — але тих, хто відбився, забруднився, хто впертий. Потрібно викреслити зі свого сприйняття, що “малий і загублений” це щось красиве. Ти сам знаєш, що людина не говорить правди, бо в ній живе страх. Але погублені вівці чекають на пастиря, який їх збере. Кожна вівця — особлива, кожна відрізняється, всі різні. 

 

 

Коли ми пробуємо оздоровлювати спільноти, можемо стати тиранами — в їхніх очах, бо ми хочемо зробити добре і правильно, але не так, як вони розуміють. Це одна з характеристик пастирів, яку ми маєш усвідомити. Ти будеш її втілювати, з допомогою натхнень Святого Духа. І з силою, щоб не сказати: “Облиште мене нарешті і робіть, що хочете!” Але є 99 овець і десь одна загублена. А Отець не хоче, щоб навіть один хтось загубився.

 

 

Ми наперед тобі дякуємо. Бо ми перевантажені обов’язками, біжимо з одної сторони в іншу. Приїхати сюди з Києва — це як літаком дістатися Папуа Нової Гвінеї, цілих 9 годин… Але важливо те, щоб на закінчення своєї подорожі ми таки зуміли “знайти ту вівцю”. Не так, щоб повернутися увечері з паперами в руках, замість людини. Я дуже довго, 30 років, займався папірцями! Ти теж був папірцем у моїх справах. Але важливо побачити живу людину, а не папірець. І це можуть підтвердити твої співбрати, які займаються благодійними справами. Навіть якщо вони занурені у справи філософії і теології, чим славляться домініканці… Але якщо вони, гортаючи ці сторінки, не віднайдуть живу людину, то вони — всього тільки як вертолітний гвинт, який обертається довкола власної осі.

 

 

Прийми цей дар свячень із великою покорою, бо один раз ми можемо допомогти у потребах, а чотири рази — не можемо… Це складне служіння. Зараз, коли ми доручаємо тобі цей народ, який ти провадитимеш разом зі своїм пастирем, то можемо сказати тільки одне: радійте. Будьте радісні, бо ось вам додається ще один брат! В усіх труднощах, які ми переживаємо, також і в наших сім’ях, ми трохи подібні до вертепу, який ставимо на Свята. Часто буває так, що замість бика і віслюка в цьому вертепі є лев і тигр… А ми намагаємося пройти між цими левом і тигром так, щоби зберегти свою сутність. Ти знаєш, що здійснюватимеш свою харизму не тільки завдяки тому, що вивчив із книжок, або з якоїсь психологічної школи. А виключно завдяки тому секрету, який є в людському серці, куди хоче прийти Господь. Відчувай! Відчувай, де зараз є страждання, біль, пригнічення. І там показуй собою ікону Живого Бога,яким є Господь наш Ісус Христос. І коли віднайдеш радість — бо вона також є в людських серцях, — у цей момент дякуй Господу, навчай інших дякувати Господу, і приводь інших, щоби споглядали на красу цієї ікони.

 

 

Нехай Господь супроводить твої кроки. Нехай благословить  твою щедрість. Нехай підтримує тебе у труднощах. І особливо — нехай тебе провадить у тому, як показувати твоїм братам обличчя Христа-Пастиря.

Кожна людина — трава, каже Писання. Повіє вітер, і вона всихає. Але ти, коли зійдеш на високу гору, будеш звіщати Добру Новину для Сіону. Добра Новина це назва Євангелія. Ми тут перебуваємо серед гір: зійди на гору, перебувай на горі, звіщай Євангеліє! Звіщай сходження на Гору Господню, де на всіх віднайдених овець очікуватимуть обійми Доброго Бога — на всю вічність!

 

 

 

З допомогою Божою

Після проповіді з настановами для нового пастиря Апостольський нунцій, згідно з правилами, запитав висвячуваного: чи ти хочеш бути пастирем? Чи ти хочеш служити бідним, шукати загублених? Отець Микола відповів: хочу. Таким є слово того, хто приймає обов’язки у Церкві (фактично, кожні і будь-які): “Хочу, з допомогою Божою”.

 

 

Висвячуваний лежав долілиць під час співу Літанії до Всіх Святих, а закарпатська Церква співала її угорською.

 

 

Особливістю цих свячень стала присутність Лицарів Йоана Павла ІІ — нового у Вселенській Церкві чоловічого товариства, скерованого на розвиток духовного життя у мирян, зокрема через розвиток саме чоловічої побожності.

 

 

Перший осередок (вони називаються “хоругвами”) виник у Польщі як подяка на понтифікат св.Йоана Павла ІІ ще 2011 року, а 2 квітня 2012 року їхні Правила затвердив архієпископ Генрик Хосер, єпископ-сеньйор Варшавсько-Празький і Апостольський візитатор у Меджугор’ї.

 

 

Згідно з обрядом, новий єпископ прийняв книгу Євангелія, перстень, митру і посох, приймаючи цим також і знаки повноти Христового служителя. Після свячень і перших коротких вітань, якими єпископи обмінюються у вівтарі, розпочалася Літургія Тіла. Її служили латиною. Урочистість завершилася співом гімну “Тебе, Боже, прославляєм” — українською мовою, як і гімн до Святого Духа на її початок.

 

 

Єпископ Антал Майнек у своєму подячному слові сказав: насамперед — подяка. Дякуємо Господу Богу за Ісуса Христа, який приніс дар спасіння,  за Апостолів, які принесли всьому світові Добру Новину про цей дар. За нашу духовну Неньку, Пресвяту Богородицю Діву Марію, яка підтримувала і свого Сина, і апостолів, і нас сьогодні. З послань Марії у Меджугор’ї постала ініціатива молитви, посту і адорації, що цілий рік тривала в храмі св.Мартина, і сьогоднішні свячення єпископа Миколи є плодом цієї адорації. Дякуємо за Покровителя храму, св.Мартина, служителя милосердного, а саме милосердя взяв собі за девіз новий єпископ.

Також владика Антал подякував за прекрасний збіг, бо рівно 24 роки тому він сам отримав номінацію на єпископа-помічника Апостольського адміністратора Закарпаття.

 

 

Разом любити Церкву

Тяжка то робота, бути добрим пастирем, — пожартував нововисвячений єпископ. — Поки постояв на урочистості, вже відчув!

Коли я був малий, то дивувався, чому я всіх розумію, а мене не всі розуміють. Бо я розумів і угорську, і німецьку, і російську… Ми роз’єднані, первородний гріх нас роз’єднав. Але Дух Святий нас єднає! В мені самому — сім національностей. 

 

 

Милосердя — це те, чого найбільше потребує зранений світ і зранене серце людини. Мій досвід, про що згадував Його Екселенція, — що ми з вами дуже поранені і потребуємо дуже багато милосердя і любові.

Але Бог хоче давати це милосердя через нас. І я прагну бути насамперед відкритим на те, щоби приймати це милосердя від Отця, і прошу вас, щоб ви були милосердні одне до одного. І я теж хочу бути завжди милосердним.

 

 

Це велика довіра Церкви: Папи Франциска, вас, братів-єпископів, які вибирали. Ви мене знали, багато хто знав близько. Ви виразили довіру до мене і це дуже велика довіра. найдивніше те, що коли я почув слово віл Бога — чи приймеш покликання бути єпископом, пастирем, — у мене не було страху. Як у сьогоднішньому читанні: Бог сказав — я не дав вам духа страху, але духа сили і довіри. Потім приходить сатана, бо він не спить, і починає мучити. Тоді я ставав навколішки, і знову приходив мир. Це — єдиний спосіб усе витримати.

 

 

Дорогі брати в єпископстві, я хочу вчитися від вас, бо ви йдете передо мною. Я хочу вчитися від вас, як бути добрим пастирем, і хочу разом із вами служити Церкві, довіреній нам: тут, на Закарпатті, і в Україні, і в цілому світі. Бо його найбільша любов — це любов до Церкви Христової.

 

 

Ми — дар один для одного, зазначив єпископ Микола. Вірні — дар для пастирів, а пастирі — дар для вірних, бо коли немає вірних, то кому потрібні пастирі, а коли немає пастирів, що робити вірним. Не переставайте слідувати за Ісусом і любити Церкву. Нам треба разом любити Церкву і свідчити світові. Нехай ми будемо вірними і витривалими у цьому служінні. Нехай через наші відкриті серця на все це місто, на весь світ виллється Боже милосердя.

Єпископ Микола говорив своє подячне слово українською, угорською, польською, словенською мовами. Домініканцям він подякував за велику любов у святому Домініку, — і таки не витримав, заплакав. Це насправді великий день великих переживань.

 

 

Апостольський нунцій уділив спеціальне Папське благословення, а хор заспівав гімн Року Милосердя — звісно, теж кількома мовами.

 

Дивіться короткі відео, які передають атмосферу свята:

Нововисвячений єпископ Микола Лучок ділиться своїми емоціями після свячень

 

Що єпископи бажають своєму нововисвяченому співбрату:

Дивіться коментарі:
– Голови Єпископату України єпископа Броніслава Бернацького
– Ординарія Кам’янець-Подільської дієцезії єпископа Леона Дубравського
– Єпископа-помічника Київсько-Житомирської дієцезії Олександра Язловецького
– Апостольського Нунція в Україні архієпископа Клауділо Ґуджеротті

 

Єпископ Станіслав Широкорадюк

 

Єпископ Віталій Кривицький

 

А також коментар від співбрата-домініканця отця Петра Балога

 

Запрошуємо також переглянути фоторепортаж:

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ми з вдячністю приймемо Вашу допомогу. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, роботу веб-майстра та гонорари фахівців. Переказ через ПриватБанк: Пожертвування можна переказати за такими банківськими реквізитами:

5168 7427 0591 5506

Благодійний внесок ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ: Добровільна пожертва на здійснення діяльності часопису CREDO.

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Щиро дякуємо читачам за жертовність усім, хто нас підтримує!
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: