Жила собі Гордість. Вона жила одна. Ніхто до неї не приходив, ніхто не гостював, ніхто не стукав у двері. Чому? Бо на дверях пані Гордість повісила табличку «Не турбувати».
Ранок Гордість розпочинала тільки з себе: на себе дивилась, про себе говорила, собою займалась.
Все, що вона бачила, — це тільки свої проблеми. Чужі проблеми її не цікавили, бо мала дуже багато своїх. Завжди серйозна, категорична, принципова і дратівлива. Винен завжди був хтось інший, але не вона. У неї вдома була велика колекція звинувачень і виправдань.
Знала собі ціну, але не знала ціну інших. Вона ні з ким не рахувалася, бо всі були її недостойні. Вона була дуже багата і не витрачала зайвої копійки. Хто до неї звертався по допомогу — кожному відмовляла, бо вважала, що якби не була такою багатою, ніхто б і не звернувся.
Друзів вона не мала, бо на них треба час, а часу в неї не було. Не було і сім’ї, бо сім’я — це велика жертва, якої вона не розуміла, навіщо це робити. Навіщо жити для когось, якщо я маю жити для себе?
Заспокоїти вона могла себе тільки тоді, як зробить щось приємне, знову ж таки — для самої себе . Така була вона, пані Гордість.
Час минав. Старість наближалась, а все в її житті повторювалося знову і знову. Нічого не було нового й дивовижного. Все, як завжди. Кожний наступний день був точно як учорашній.
І ось настав день смерті. Пані Гордість не чекала на нього. Для неї він настав занадто рано, вона ще багато чого не зробила, багато чим себе ще не потішила, так вона вважала.
Але пані Гордість слабшала й відчувала, що помирає. Саме сьогодні вона була дуже засмучена, Бо ніхто до неї так і не прийшов. Вперше вона відчула самотність і зрозуміла, що ніхто й не може прийти, бо ні з ким вона не хотіла мати справу. Так і закінчилося життя пані Гордості, про яку ніхто не згадав, але ж чи її насправді шкода?
Фото: S.L./ Unsplash
фінансово.
Щиро дякуємо!
