Стародавня християнська молитва мовою, якою говорив сам Христос

Арамейська фраза згадується тільки раз у Новому Завіті.

«Мараната» — це арамейська фраза (не просто слово), яка в Новому Завіті трапляється лише раз, наприкінці листа апостола Павла до коринтян.

Нам може здатися дещо дивним те, що арамейська фраза з’являється в грецькому листі, який був адресований до Церкви в Греції. Тут варто зазначити, що на той час це словосполучення вже було щось на кшталт синтезу віри та духу ранньої Церкви.

Фактично, фраза вперше з’являється в десятому розділі «Дідахе», який був частиною учення апостолів Церкви. Деякі автори (наприклад, пізній бенедиктинець Джон Мейн, натхненний «Конференціями» св.Йоана Касіяна) досить активно використовували цю коротку молитву. Власне, вона була еквівалентом східної Христової молитви: Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене грішного.

Ця молитва (незалежно, яку обирати формулу — «Христову молитву» чи «Мараната») повторюється багато разів, як частина особистої аскетичної практики. Вона була установлена духовними лідерами Церкви переважної більшості християнських традицій як метод, що допомагає відкрити Молитву Серця. У своєму Посланні до римлян Павло закликає зробити її «невпинною молитвою».

Але що ж означає фраза «Мараната»? Усе залежить від того, як її вимовляти. Адже є два варіанти, які мають різне теологічне та духовне значення.

До кінця не зрозуміло, якою ж була початкова «формула»; але якщо ми будемо читати фразу, як «Марана Та», тоді перше слово буде закінчуватися голосною літерою, поруч із ним — дієслово в наказовому способі. Тут значення фрази будемо розуміти, як прохання (ба, навіть вимогу) до Господа: «О Господи, прийди!» Такий зміст можемо знайти в Книзі Одкровення (Одкр 22) і вкінці Павлового Послання до коринтян (Кор 16,22).

Але якщо ми поділимо цю фразу, як «Маран Ата», тоді і значення зміниться кардинально: тепер маємо афірмацію, вираження віросповідання, яке чітко заявляє: «Наш Господь прийшов». Еквівалентом є ствердження, яке ми знаходимо у Посланні до римлян (10,9) та Посланні до коринтян (12,3), де Павло стверджує, що «Ісус є Господь».

У обох випадках, «Мараната» — це афірмація, що виражає віру в Христа, який став людиною і жив серед нас, і який прийде знову. Це месіанське твердження, яке показує віру у Втілення, і в очікування Парузії (присутності Христа).

Даніель Еспарса, Алетея

Переклад: Марта Матвіїв, СREDO