Попередні статті:
00. «Ой лишенько!» чи «За роботу»?
01. На що спертися
02. Літургійна музика в Україні: куди ж нам йти?
03. Літургійна музика в Україні: ТЗ
04. Прославлятиму Його піснею своєю (Пс 28, 7). Що таке пісня
05. Хто головний? Одна із найважливіших ознак
06. Григоріанський спів: український акцент
07. Заспіваймо єретичної?
08. Нікейський собор? Ні, не чули
Досі ми переважно говорили про текстові характеристики текстів літургійних пісень, настав час теж трохи поговорити про музику (насправді хочеться закрити тему кількох пісень, які ми зачепили в попередній статті).
Одразу поставимо чітку межу: в цій статті і в циклі загалом говоритимемо не про сакраментальну інструментальну музику, не про поліфонію, а виключно про мелодії співу люду під час літургії.
Конституція Sacrosanctum Concilium про сакральну музику говорить небагато: «Нехай перейняті християнським духом композитори відчувають своє покликання до того, щоб плекати сакральну музику і примножувати її скарби.
Нехай створюють мелодії, позначені рисами справжньої сакральної музики, що її зможуть співати не лише більші хори, а й для менших хорі вони будуть придатними і сприятимуть діяльній участі всієї громади вірних» (SC 121).
Інструкція про музику у святій літургії «Musiacam sacram», видана Священною конгрегацією обрядів 5.03.1967 р., вже більш конкретна. Зокрема, тут говориться:
«59. Композитори, опрацьовуючи нові твори, нехай дотримуються зв’язку з традицією, яка в творах для Божого культу передала Церкві істинні скарби. Нехай вивчають древню музику, її види і властивості, одночасно беручи до уваги нові норми і вимоги святої Літургії таким чином, щоб нові форми органічним чином виростали із уже існуючих форм, а нові твори ставали новим доробком у скарбниці музики Церкви настільки ж цінним, як і старий.
60. Нові мелодії для текстів у національних мовах вимагають, звісно, випробування і дослідження, аж доки вони дозріють і осягнуть досконалість. Не можна однак допустити, щоб у Церкву, навіть лише заради випробування, було запроваджене будь-що, що не відповідає святості місця, гідності літургійних обрядів і побожності вірних».
Конференції єпископів за певний час від публікації конституції та інструкції побачили потребу конкретизувати певні моменти, адже виявилося, що до літургії самі ж служителі Церкви почали активно впроваджувати нелітургійну музику, керуючись здебільшого власними смаками та ігноруючи церковну традицію. Конференція єпископату Польщі видала в 1979 р. Інструкцію про літургійну музику після ІІ Ватиканського собору, а зовсім недавно, у 2017 р. Інструкцію про церковну музику. Зокрема в цій новій інструкції ще раз був повторений п. 10 старої: «п. 7. Слід безумовно стати на сторожі виконання такої літургійної музики, яка є автентичним мистецтвом, скерованим завжди на святість культу, і впроваджувати до літургії тільки те, що відповідає святості місця, гідності літургійних обрядів і побожності вірних. Не можна в літургії виконувати творів мирського характеру».
Тема сакральної музики надзвичайно широка; зараз же ми займемося «творами мирського характеру» (вірніше – почнемо займатися, бо в одній статті всього ніяк не охопити) і причин, чому їх не можна використовувати.
В минулій статті ми розглядали пісню «Господи, Ти нам дав». Так от, музика до цієї пісні – це твір переможців Євробачення 1995 р., дуету ірландської скрипальки і норвезького піаніста «Secret garden» із їхнього дебютного альбому «Songs from a Secret Garden». Дует творить у стилі неокласики.
Мелодія надзвичайно лірична, ніжна, легко «впадає у вухо», але: Церква, як ми тільки що бачили, забороняє мелодії поп-культури використовувати в літургії.
На це є кілька причин. Перша з них, це те, що з авторами музики в більшості випадків потрібно узгоджувати право використання їхньої інтелектуальної власності. В іншому разі це порушення восьмої заповіді, тобто крадіжка, що нам, християнам, зовсім не личить. Друга причина, це те, що така музика дуже часто викликатиме в учасників літургії асоціації зі своїм першоджерелом – автором, виконавцем, фестивалем, фільмом і т.п.; таким чином подібна музика виконуватиме прямо протилежну своєму завданню функцію – не вестиме до Бога, а відволікатиме від нього.
Перероблене «Алілуя» Леонарда Коена, яке полюбляють виконувати на Месах з уділенням шлюбу, яскравий тому приклад. Сам колись кілька разів був свідком: як тільки діти чули знайому мелодію, одразу ж (діти безпосередні) починали перешіптуватися: «Шрек, Шрек!» Батьки теж розпливалися в посмішці… Для тих, хто не в курсі – був такий мультик. Приклад, можливо, в наш динамічний час трохи вже нафталіновий, але він однозначно демонструє, як діє цей механізм.
Насправді ці дві причини не є вже аж такими грізними: кількість подібних пісень не надто значна. Навіть зрадимо таємницю: якщо копати досить глибоко, можна відкрити, що деякі з відомих нам літургійних піснеспівів, і то досить древніх, зродилися наперекір цим правилам, але ці виключення радше тільки підтверджують загальний принцип.
Набагато небезпечніша третя, найважливіша причина: використання мирських мелодій у літургії веде до деформації смаку і до «розмивання» самого поняття літургійності, його критеріїв. Принципи поп-музики відрізняються від законів літургійної музики, місцями вони навіть антагоністичні. Наслідком використання нелітургійної музики в літургії стає нечутливість і нездатність відрізнити сакральне від сакрального, а це – пряма дорога введення до літургії профанаційних елементів і до втрати в літургії католицької традиції та ідентичності взагалі. На жаль, це вже доведений життям факт.
Ну от, ми починали з того, якою має бути літургійна пісня, а зараз переключилися на опцію «якою не повинна бути літургійна пісня». Що ж, часом нам доведеться саме в такому форматі формулювати свою думку.
Тему «мирського характеру» ми розглянемо розгорнутіше в наступній статті. Далі буде.
фінансово.
Щиро дякуємо!
