Інколи легше пояснити якесь явище, кажучи, чим воно не є. Отець Роберт Вавер, єзуїт, на сайті варшавського санктуарію Божої Матері Милостивої пояснює, чим НЕ є сповідь.
Не бійся, дитино
Таїнство покаяння і примирення — це зустріч із Богом-Любов’ю, який відпускає нам наші гріхи. Це зцілення душі та пригода ставання в правді, яка нас визволяє і вчить смирення та любові. Не має значення, наскільки поганим є те, в чому ми хочемо зізнатися, ані як давно ми вже не були на сповіді.
Йдучи до конфесіоналу, ми не повинні боятися, що Бог нам не відпустить найтяжчі гріхи, що ми на це не заслуговуємо. Наш Отець хоче, щоб ми спершу самі справедливо осудили свої вчинки, думки і занедбання перед Його обличчям, а потім прийняли Його милосердне прощення. Сповідь служить не тому, щоби Бог від нас довідався, що поганого ми накоїли. Він уже це знає. Під час сповіді ми можемо сказати, що шкодуємо, і довідатися, що попри всі наші гріхи Він хоче бути з нами.
В принципі, все окей
Ми не сповідаємося з проблем, які нам створюють інші люди, ані з чужих гріхів — хіба що ми когось до них підштовхнули. Також ми не сповідаємося зі спокус і нечистих думок, уяви, спогадів, емоцій — хіба що ми віддалися їм або наразили себе на спокусу. Так само і з розсіяннями на Месі.
Сумніви у вірі це також не гріх, якщо ми не занедбуємо пізнавання віри розумом. Ми не сповідаємося з того, що нам наснилося.
На сповіді не кажемо, що ми робимо добре, ані що загалом ми хороші люди. Якщо у нас тяжка життєва ситуація — не шукаємо розради і професійної підтримки у сповідника. У цьому краще допоможуть люди, які нас краще знають або є фахівцями в цій царині, наприклад, сім’я, знайомі, лікарі, терапевти.
Ну і зрештою
Щоб висповідатися, потрібен священник. Однак то не він є першоплановою особою. Природний сором за наші гріхи і слабкості не повинен викликати страху. Отець Роберт радить практикувати сором як частину покути за наші гріхи.
Уникаймо загальників, таких як «згрішив проти 1, 4 і 9 заповіді», або «сповідаюся з гріха лінощів і гніву», або ще «пропустив Святу Месу». Називати гріх треба на ім’я. Описувати конкретні ситуації, в яких ми скоїли гріх — зокрема ж гріх тяжкий. Тоді сповідник добре знатиме, про що йдеться, і зможе вділити відповідну пораду. Однак не сповідаймося надміру скрупульозно, уникаймо надмірно детальних описів.
На сповіді не стараймося «приховати» гріх, якого найбільше соромимося, у туманні слова або називаючи його так, щоб не привертати уваги. Зовсім навпаки! Варто зазначити: «Це моя найбільша проблема», або «Цього гріха я соромлюся найбільше».
Також не говорімо: «може, я був нетерплячий», «може, когось скривдив». Це вимагає кращої підготовки до сповіді і глибшого іспиту сумління. Або я насправді був нетерплячий у конкретній ситуації — або не називаю цей гріх «про всяк випадок», щоби «перестрахуватися».
Навіть якщо один гріх найбільше псує нам сумління, попри все — робімо іспит совісті з усього духовного життя. Один гріх, навіть дуже серйозний, це ще не все життя.
Іспит сумління потрібно зробити перед сповіддю, а не в її ході. Однак не біймося запитувати сповідника про те, що для нас незрозуміле. Не недооцінюймо сумнівів.
Гріхи «непростимі»?
Не сповідаймося зі «спадкових гріхів», бо єдиний гріх, який передається з покоління в покоління, — це первородний, який відпускається у момент хрещення. Також не сповідаймося з гріхів, які вже колись визнали на сповіді і які вже були нам відпущені.
«Свята сповідь — це не очищення негативних спогадів, не гумка для стирання записаного олівцем. Наслідки гріхів, із яких ми висповідалися, все одно можуть залишитися на все життя. Тоді потрібно творити покаяння, а не заново з них сповідатися»,— радить єзуїт.
Ми не сповідаємося з гріхів проти Святого Духа, «які ніколи не будуть відпущені». Це гріх довічного відкинення Божої любові, який скоїли упалі ангели. Тільки істоти, які мають вільну волю й існують поза часом, могли навічно відкинути служіння Богові, а людина неспроможна здійснити вибір на всю вічність. Церква отримала владу відпускати всі гріхи, скоєні людиною.
Переклад CREDO за: Йоанна Операч, Aleteia
фінансово.
Щиро дякуємо!
