Якщо Бога немає…

Основним питанням всієї людської історії насправді є не позаземне чи потойбічне життя, можливість паралельних світів чи кінець світу, а існування Бога.

Адже, якщо Бога немає:

Тоді Церква перестає бути містичним Тілом Ісуса Христа, де об’являється Любов і турбота Творця, а стає простим зібранням людей на громадських чи комерційних засадах, яких об’єднують спільні світоглядні засади та моральні цінності. Її структуру та віровчення можна змінювати шляхом демократичних голосувань, а вона повинна в усьому пристосовуватися до духа часу. 

Якщо Бога немає, то Свята Меса перетворюється з Жертви Ісуса Христа на (добре — чи інколи, на жаль, погано зіграну) театральну сцену, участь у якій буде лише даниною традиції та культурним звичаєм. І щоб привабити глядачів, її потрібно буде час від час прикрашати елементами шоу, адже хіба щотижня можна ходити на одну виставу? А якщо вже прийшов і фінансуєш саме дійство, то маєш право впливати на зміст проповіді, щоб вона пасувала смакам та вподобанням відвідувачів, які — незалежно від своїх поглядів та способу життя — мають отримувати всі послуги, включно з Причастям. В іншому разі можна змінити парафію або й конфесію. Адже хто платить, той і замовляє музику.

Якщо немає Бога, то священники — це лише представники міжнародної фірми, які надають нематеріальні послуги по селах та містах і, можливо, вірять у те, що роблять. Але це питання їхнього власного вибору, адже головне — отримати винагороду. Звідси, якщо духовний сан — це одна з багатьох професій, то навіщо вимагати обов’язкового целібату і обітниці послуху ієрархії. Звісно, якщо хтось хоче повністю присвятити себе обраній справі (медицині, науці, освіті), — це лише вітається, але тільки як добровільний вибір, а не принцип. Та й керівник (єпископ) — це лише людина, яку в разі потреби можна замінити або створити свою фірму (ой, вибачте, Церкву).

Якщо немає Бога, то Церква з усіма її храмами, культурною спадщиною і місцем у суспільстві — це анахронізм Середньовіччя, який з часом відійде у забуття перед науковим прогресом. Потреба у ній просто відпаде…

Якщо Бога немає, то Біблія — це не вічне Боже Слово, а набір текстів, які мають виразний культурний відтінок і за потреби потребують перегляду й критичного аналізу. Тому його варто час від часу переглядати й навіть переписувати, так щоб воно відповідало потребам часу та більшості й не здавалося дискримінаційним.  

Якщо немає Бога, немає і гріха. Сповідь сприймається скоріше як сеанс психоаналізу — адже кому завинив і чиїм ім’ям мають прощати гріхи й дарувати Нове життя, якщо ти нікого не скривдив? Є тільки соціальні правопорушення, які притаманні конкретним суспільствам і ще вчора були гріхом (розлучення або гомосексуалізм), а сьогодні вже ним не є.

Якщо Бога немає, то істина стає приватною справою кожної людини, а правда перестає бути обов’язковою для всіх. Тоді питання не в тому, хто краще обґрунтує свою «істину», а хто швидше зможе її поширити в загальній думці.  

Якщо Бога немає, то людина — це не Боже створіння, Його дитина, яку Він створив з любові і для любові, а лише високорозвинений представник тваринного світу «homo sapiens», популяцію і чисельність якої варто контролювати, а за потреби зменшувати. Адже коли один вид занадто розмножується, він загрожує своїм існуванням всій тваринній різноманітності. Контролювати можна за допомогою абортів, стерилізації та обмеження кількості дітей. Вітається також евтаназія хворих і старих особин, які за принципом природного відбору не мають права на життя, місце в екосистемі та споживання харчів. Також цього можна досягти шляхом масового військового винищення чи поширенням нових вірусів. Вітається удосконалення людських особин шляхом мутацій, клонування чи штучного запліднення, щоб за допомогою генної індустрії удосконалити здатність виду до адаптації.

Якщо Бога немає, то народження кожної нової людини є не виявом Його волі та Провидіння, а лише бажаним (чи навпаки, небажаним) наслідком сексуального акту.

Якщо Бога немає, то людина — це лише біологічна машина з костей та м’яса для заробітку собі чи іншим якомога більшого капіталу, яка в разі зношення (читайте — старості) чи поломки (читайте — хвороби) підлягає утилізації. Факт народження та біологічна стать не повинні відігравати провідного місця, адже якщо немає Творця і Бога, то й творіння може само себе постійно створювати і стає саме собі і Творцем і богом.

Якщо Бога немає, то і безсмертної душі теж немає, бо її неможливо пояснити сучасним рівнем фізичної науки. А отже, людське тіло не є храм Святого Духа і його можна використати як компост для дерев або корм для тварин (і живих людей, втім, теж), як це пропонують деякі активісти зі Скандинавії. А всі ці пам’ятники та кладовища — це прояв сентиментів і психологічної травми від утрати близької людини. Та й любов — це лиш хімія, ба навіть хвороба, що заважає мислити тверезо і бути виконавцем поставлених перед особою завдань.

Якщо Бога немає, сенс людського існування полягає в тому, щоб народитися, прожити якомога цікавіше та насиченіше життя і померти якомога старшим і багатшим. Адже найважливіше — це мій комфорт, навіть за рахунок інших. Бо виживає сильніший, або той, хто народився у потрібному місці і в потрібний час.

Якщо ж вийшло не зовсім так, або взагалі з’явився на світ не в тій країні, родині або калікою, то в усьому треба винуватити долю або надіятися, що в наступному житті випаде «кращий білет». Як не крути, без Бога страждання втрачають сенс, а стають прокляттям.  

Якщо Бога немає, то і про сенс життя згадувати не варто. Або робити це лише у щасливі моменти, для яких ніби варто жити. Бо коли Христос не воскрес і «мертві не воскресають, — їжмо і пиймо, бо завтра ми помремо» (1Кор 15,32).

Якщо Бога немає, то сили природи і небесні явища не підлягають Його владі, а пояснення аномалій треба шукати у наукових закономірностях. Отже, пов’язувати єгипетські кари та засухи, повені чи землетруси з наслідками людських гріхів — це лише прояв чиєїсь бурхливої уяви або просто збіг обставин. Звідси зміна клімату — це не знак від Бога про навернення, а наслідок людської шкідливої діяльності, тому ми потребуємо передусім навернення до екології та сучасних методів прогнозування, а не до Бога, бо це від нас, а не від Нього, залежить доля і майбутнє світу.  

Якщо Бога немає, то й повертатися на Землю вдруге ніхто не буде, а отже, і кінець світу теж скасовується. Тому культура короткочасності набуває форми посиленої турботи про наступні покоління, забуваючи, що їхнє існування від нас не залежить. Не те що не треба думати про наслідки наших дій чи не дбати про навколишнє середовище та мир між народами, — але це не має бути важливішим за наші стосунки з Господом і ставати ідолом, нібито це ми, а не Бог, маємо в усьому перше й останнє Слово. 

Якщо Бога немає, то все стає абсурдом, але якщо Він є — все набуває свого сенсу і стає на свої місця.

Чи віримо ми у те, що Бог є, чи що Його немає, — Він все одно існує і присутній у житті кожного з нас, навіть якщо воно здається суцільною катастрофою та бідою. Адже недарма Господь об’явився на горі Хорив Мойсеєві як «Той, хто є» (Ягве).

«Таке моє ім’я навіки, і таке моє найменування з роду в рід» (Вих 3,15). Він є Сущий, незалежно від наших поглядів і переконань. Він Той, хто сам є джерелом, початком і сенсом усього існування.