Погляд

Чорно-біла епоха Просвітництва

19 Лютого 2020, 11:47 447

Скільки відносного в людському сприйнятті? Начебто дивне запитання, бо ж складно вважати своє сприйняття відносним. Холодне є холодним, солодке — солодким, а червоне — червоним.

Так – і не так. Людину від тварини відрізняє, окрім багатьох речей, те, що вона отримала від Бога дар розуму. А завдяки розуму – спроможність не лише сприймати, а й керувати своїм сприйняттям, змінюючи його; воно ж, трансформуючись, і саме по-іншому впливатиме на людину. Один із найяскравіших прикладів цього — зміни, яких за останнє тисячоліття зазнало в Європі сприйняття кольору, і їхній зв’язок із розвитком філософської думки й технологій. Про це розповідає Антон Герасименко на сторінках домініканського журналу Verbum.

Мішель Пастуро, медієвіст і спеціаліст з історії кольору, докладно пише про особливості сприйняття кольору в Середні віки. Воно доволі помітно, хоч і не в усьому, відрізнялося від нашого.

Символіка кольорів ґрунтувалася на традиції та інтерпретації біблійних текстів, а ще залежала від складнощів видобування того чи іншого барвника. Кожен «чистий» колір сприймали як самостійний, окремий витвір Творця світу — і ніхто не думав, приміром, про те, щоби змішуванням отримати з синього й жовтого зелений. Середньовічний світ насичений барвами: у кольорах гербів закодована інформація, насиченість відтінку вбрання говорить про суспільний статус, Церква закодовує кольорами літургію та ієрархію, величні готичні собори світяться калейдоскопами вітражів і розфарбованих тоді фасадів та скульптур, рукописні книги повняться різнобарвним декором.

Але в XVI–XVII століттях кілька речей докорінно змінили цей лад, і старий світ кольору відступив перед холодною, чорно-білою логікою модерну.

І Просвітництво, і тимчасова смерть кольорового світу в певному сенсі почалися 1436 року, коли Йоган Ґутенберґ сконструював ефективний друкарський станок. Цей винахід швидко поширився Європою і зробив книжки, по-перше, дешевими, а по-друге, чорно-білими. Традиція має інерцію, тому першодрукарі зберігали ілюстрації — тепер це були ґравюри, відтиснені на папері з вирізьблених дерев’яних або металевих зразків, — але їх скоро перестали розфарбовувати: на оздоблення дедалі більших накладів книжок просто не було часу. Тому інформація, яку передавав колір зображень поступово зникла, коли на місце рукописних книжок прийшли друковані.

Колір, звісно, зберіг позиції в живописі й архітектурі, але ілюстрація до книжки чи памфлету — тобто листівки, цього прадіда газети — зосереджувала увагу читача на сухому факті зображеної події. Цілий шар інформації, яку раніше передавали через залучення асоціативної та емоційної пам’яті, через посилання на культурний контекст спільноти, поступово випав із життя континенту. Старих гербів, на яких часто вистачало одного-двох кольорів та — навіть не обов’язково — однієї фігури, поменшало; тепер на них (часто навіть усупереч смаку, про що потім бідкатимуться деякі історики-геральдисти) намагаються вмістити якнайбільше фігур, які переказуватимуть максимум інформації про власників. Кальвіністи й пуритани практикують іконоклазм, обґрунтовуючи його тим, що зображення відволікають від молитви. Так народжується візуальний модерн.

Поруч із ним — модерн інтелектуальний. Приблизно 1672 року Ісаак Ньютон експериментально відкриває дисперсію: пропустивши промінь крізь призму, він доводить, що всі кольори насправді містяться в простому безбарвному світлі. Це відкриття остаточно «розчакловує» ставлення до кольору, завершуючи процес, який розпочали відкриття в хімії та зникнення середньовічних уявлень про небажаність змішування кольорів. Ньютонова «Оптика», в якій він не тільки пояснює явище дисперсії світла, а й порушує цілу низку світоглядних питань, справляє надзвичайне враження на мислителів (особливо захоплювався деїст Вольтер); вузьке коло освічених людей підносить математику, геометрію, фізику вище за етику чи теологію. У XVIII столітті атеїзм уже не шокує, особливо в протестантських країнах, де діють закони про рівність віросповідання й людям легше адаптуватися до думки, що вільний вибір вірування означає також вільний вибір невірування. Серед мислителів того часу був популярний деїзм — переконання, що Бог, який створив світ, немов годинникар, не втручається більше в роботу цього механізму.

Образ світу як ідеального механізму, де все мусить знайти раціональне пояснення, де все мусить бути пізнане, упорядковане й поставлене на службу людині, де не може лишитися жодної таємниці, стає основою просвітницького світогляду. Тогочасне мистецтво цілковито відповідає філософській думці: середньовічні родові маєтки, що часто складалися з кількох споруд і безлічі прибудов, тепер не в моді: аристократія відкидає тяглість традиції та наввипередки будує палаци нового типу, симетричні й однакові, і висаджує велетенські парки, так само симетричні, з ідеально рівними стежками й геометрично досконалими галявинами та ставками. Ілюстрації в книжках часто розцятковані літерами з легендою, яка пояснює, що де зображено: a – це Юлій Цезар, b – Брут, c – кинджал. Звісно, вони чорно-білі: важливий факт, подія, а не колір чиєїсь тоги.

Це час, коли виникають знайомі нам речі: газета й енциклопедія. Енциклопедії, звісно, були ще з часів античності, але зі зрозумілих причин не були масовими. 1751 року виходить перший том «Encyclopedie» Дені Дідро; 1768 — перший том «Encyclopaedia Brtiannica». Щотижневі газети друкують уже від XVII століття, а в XVIII з’являються щоденні видання.

До Ніцше ще багато часу, але просвітницькі уявлення вже передбачають появу вчення про надлюдину. Ідеальний герой епохи — господар своїх емоцій; він керується розумом, завдяки якому лагідно приборкує й дисциплінує, як йому здається, дикий, хаотичний, емоційний світ релігійних сентиментів, селянських забобон і примітивних чужинських культур. Його логіка — його етика: вона бінарна, монохромна і якнайкраще виражена в числах. Тому найсправедливішою з політичних систем він уважає ліберальну демократію, ґрунтовану передовсім на числах: переважає не найрозсудливіша думка, а найчисленніше підтримана. Втім, для переконаного раціоналіста це одне й те саме, бо він щиро певен, що людиною керує чистий розум: достатньо зняти з неї ірраціональні обмеження минулого, закарбовані в інституціях, релігіях, традиціях, і вона одразу стане здатною на принципово краще буття.

XIX століття тільки підсилює цей світогляд. Індустріальна революція означає дедалі менше візуального різномаїття; якщо жінки ще носять барвисте вбрання, то чоловіки поступово одягаються в монохромну палітру чорного, сірого й іноді коричневого — на цих кольорах довше не видно бруду, а отже, вони практичніші. Вікторіанська етика доходить до абсурду, проголошуючи саму фантазію шкідливою для розвитку дітей: усе ірраціональне й чуттєве мусить поступитися чорно-білій логіці. Монохромне, ультрараціональне сприйняття інформації домінує в культурі глобального Заходу. Ми не замислюємося про це, але кольорова фотографія була винайдена майже одразу після чорно-білої, у середині XIX століття! Уже в пізніх 1890-х роках кольорові світлини могли доволі точно й виразно передавати барви, але залишалися справою лічених аматорів — наприклад, російського хіміка й фотографа Сергія Прокудіна-Горського. У газетах, літературі, у молодому кінематографі закріпилася чорно-біла традиція, що стала характерною рисою візуального модерну, принаймні в ужитковій сфері.

Знадобився не менш ніж кінець епохи — історичної, філософської, політичної, — щоб розпочався ренесанс кольору. Культурні й соціальні зміни у повоєнній Європі й Америці означали кінець модерну — і початок постмодерну. Нова парадигма потребувала нових виражальних засобів, якими, зокрема, стали яскраві журнали, комікси, кольорове кіно й телебачення. Маятник, який раціоналізм відвів у один бік, хитнувся в інший — і колір знову увірвався в зголодніле до сенсорики суспільство, переповнивши світ вибухом почуттів, інстинктів, емоцій, харчових барвників і фарб для волосся, гучно та скандально проголошуючи свободу для всього одразу — і для кольору теж.

Сторінка з «Книги крові» з бібліотеки Івліна Во, ХІХ століття

 

 

 

 

 

Інші статті за темами

СЮЖЕТ

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ми з вдячністю приймемо Вашу допомогу. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, роботу веб-майстра та гонорари фахівців. Переказ через ПриватБанк: Пожертвування можна переказати за такими банківськими реквізитами:

5168 7427 0591 5506

Благодійний внесок ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ: Добровільна пожертва на здійснення діяльності часопису CREDO.

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Щиро дякуємо читачам за жертовність усім, хто нас підтримує!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: