Блог Ігоря Богомолова

«Немає різниці» чи нова «Вавилонська вежа»?

21 Лютого 2020, 10:56 1085 Ігор Богомолов

21 лютого Міжнародний день рідної мови.

Здається, в жодній іншій країні колишнього «совка» (а, може, не тільки серед цих країн) питання про мову не ставилось так гостро, як в Україні. Дискусії з цього приводу точаться й досі. Це при тому, що, здавалося б, усе і так, без жодних дискусій зрозуміло. Яка мова може бути державною в Україні, як не українська? Однак зрозумілим це здається не всім. Звідси й твердження про «порушення мовних прав» нацменшин, які нібито мають місце. Звідси і приклади інших країн — і тих, де запроваджено кілька державних мов, і тих, що, визволившись від колоніальної залежності, взяли як державну мову колишніх колонізаторів. Переважно ці приклади не свідчать ні про що, крім абсолютного незнання історії цих країн тими, хто їх наводить. Тому лунають ствердження, що це питання взагалі другорядне, що мова (а заразом — культура, релігія, Церква тощо) у ХХІ столітті взагалі не має значення, має бути винесена «за дужки». А відтак: «немає різниці, якою мовою»(а також — на якій вулиці і біля якого пам’ятника).

І як потрібно ставитись до «мовного питання» нам, християнам? — адже Ісус Христос своєю смертю відкупив гріхи всіх людей, незалежно від того, якою мовою вони розмовляють, і своїм славним Воскресінням відкрив їм дорогу до вічного спасіння, а отже, для Вселенської Церкви «нема ні юдея ані грека» (Гал 3, 28).

Подивимось, що говорить Святе Письмо. І перше, про що ми довідаємось, відкривши Книгу Буття, — це про те, що розмаїття мов, якими користуються різні народи, — діло Боже.

«Уся земля мала одну мову й одні слова». […]Та й сказали: Ану збудуймо собі місто й вежу та й утворім собі ім’я, щоб ми не розпорошувались по всій землі. Тоді зійшов Господь побачити місто й вежу, що їх сини чоловічі будували і мовив Господь: Оце вони один народ і мова в них усіх одна, і це щойно початок їхньої праці: тож що вони не задумають, не буде їм важко зробити. Отож зійдімо наниз і помішаймо там їх мову, щоб не розуміли одне одного. І розсіяв їх Господь звідтіля по всій землі, й вони перестали будувати місто» (Бут 11, 1. 4-8).

Отже, Господь змішав мови, щоб перешкодити людям здійснити їхній задум — збудувати вежу «з верхом до неба». Вежа, як пишуть автори коментаря до брюссельського перекладу Святого Письма, є символом гордині, яка внаслідок первородного гріха увійшла в життя людини. Здійснення задуму з вежею означало створення всесвітньої цивілізації, в якій не було би місця для Бога. Щось на кшталт сучасної глобалізації.

Господь Ісус Христос, прийнявши людську природу і перемігши своєю смертю й Воскресінням смерть і гріх, дарував людям — не абстрактному людству, а кожній конкретній людині, незалежно від того, якою мовою вона розмовляє і до якого народу належить, — можливість визволитись від тягаря первородного гріха. Кожна людина, яка приймає Христову віру, пізнає це в Таїнстві Хрещення. Першими, хто це пізнав, були «три тисячі душ», що охрестились після Зішестя Святого Духа в день П’ятдесятниці, почувши промову св.Петра (пор. Діян 2, 41), а також і ті слова, що їх говорили інші учні Христові, котрі «сповнились Святим Духом і почали говорити іншими мовами, як Дух давав їм промовляти. А перебували в Єрусалимі між юдеями побожні люди з усіх народів, що під небом. І як зчинився той шум, зійшлась велика юрба і хвилювалася, бо кожний чув, як вони говорили його мовою. Здивовані й остовпілі, вони один до одного казали: «Хіба не галилеяни всі оці, що розмовляють? Як же воно, що кожний з нас чує нашу рідну мову: партяни, мідяни, еламії, і мешканці Месопотамії, Юдеї і Каппадокії, Понту й Азії, Фригії і Памфілії, Єгипту й околиць Лівії, що біля Кирени, римляни, що тут перебувають, юдеї і прозеліти, крітяни й араби ми чуємо їх, як вони нашими мовами проголошують величні діла Божі?»» (Діян 2, 4-11).

Ключові слова цього уривка: «кожний з нас чує нашу рідну мову», якою Христові учні «проголошують величні діла Божі».

Отже, не сталось так, що всі апостоли почали говорити однією мовою, яку би всі розуміли — Святий Дух, думається, міг би і так зробити: для Бога не має нічого неможливого. Але — кожний чув його мову. Повертаючи людям єдність в Ісусі Христі, Бог не уніфікує мову, яка є однією з головних ознак ідентифікації кожного народу, а дає кожному чути про «величні діла Божі» його мовою. А відтак — не позбавляє кожний народ його сутності.

Вселенська Церква — понаднаціональна. Проголошуючи Добру Новину народам усіх країн на всіх континентах, вона  творить «єдиний Народ Божий, присутній в усіх народах землі, оскільки з усіх народів він набирає собі громадян Царства, за своїм єством не земного, а небесного» (Догматична конституція «Lumen gentium», 13). «Так само, як тіло є одне, хоч і багато має членів, і всі члени тіла, хоч є їх і багато, становлять одне тіло, так і Христос. Усі бо ми христилися в одному Дусі, щоб бути одним тілом: чи то юдеї, чи греки, чи раби, чи вільні, і всі ми були напоєні одним лише Духом»(1 Кор 12, 12-13). При цьому Церква «не применшує нічого з земних благ у будь-якого народу, а навпаки, схвалює і привласнює здібності, цінності і звичаї народів, якщо вони добрі» (Догматична конституція «Lumen gentium», 13).

Натомість, як показує досвід історії, позбавити народи своїх національних цінностей намагались будівничі нових «Вавилонських веж» — понаднаціональних земних імперій, у яких не повинно було бути місця для Єдиного та Істинного Бога. Один із таких прикладів ми знаходимо на сторінках Першої книги Макавеїв : «Тоді цар [Антіох ІV Епіфан] написав до всього царства, щоб усі стали одним народом та щоб кожен покинув свої звичаї, і щоб усі народи прийняли царський наказ» (1Мак 1, 41-42).У життя цей намір впроваджувався так: «Цар вислав також через гінців листи в Єрусалим та в міста Юди, яким наказував іти за чужими краєві звичаями, припинити всепалення, жертви та возливання в храмі, осквернити суботи й свята, опоганити храм та святих, будувати жертовники, капища та божища, приносити в жертву свиней та інших нечистих тварин, лишати своїх синів необрізаними, плюгавити свої душі всякою нечистотою та мерзотою, так щоб забути закон та перемінити всі установи. А хто, мовляв, не чинитиме за царським наказом, той буде скараний на смерть»(1Мак 1, 44-50). Через більш ніж дві тисячі років це саме і тими ж методами робили будівничі комуністичного земного «раю». Намагаючись позбавити народи колишнього СРСР їхньої національної ідентичності, вони ставили перед собою завдання створити, як було записано в програмі КПРС, «нову історичну спільноту людей — радянський народ». Спільноту, об’єднану на ґрунті безбожної комуністичної ідеології.

Русифікація була одним, і чи не найголовнішим, засобом досягнення цієї мети. Іншим завданням, прописаним у цій програмі, було «виховання нової людини» — людини комуністичного суспільства. Цього не сталося: у серпні 1991 року Всемогутній Бог зруйнував радянську «Вавилонську вежу». Але це не значить, що не залишилося тих, хто хотів би її відбудувати. Тільки під іншими гаслами. Чи то здійснюючи якійсь глобальний проект уніфікації людства і зводячи його неповторне розмаїття до одного «ліберального» стандарту. Чи то виховуючи при цьому різними способами «нову людину» — людину, якій чуже поняття сім’ї, яка сама визначає свою стать, що її тепер називають «гендером», а єдиною цінністю для неї є задоволення простих споживацький потреб. Чи то відроджуючи під гаслом «русского міра» модифікований «совок», у який була би вмонтована і неосовкова Україна, мешканцям якої (саме мешканцям, а не народу) байдуже щодо всього — «какая разніца».

 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ми з вдячністю приймемо Вашу допомогу. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, роботу веб-майстра та гонорари фахівців. Переказ через ПриватБанк: Пожертвування можна переказати за такими банківськими реквізитами:

5168 7427 0591 5506

Благодійний внесок ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ: Добровільна пожертва на здійснення діяльності часопису CREDO.

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Щиро дякуємо читачам за жертовність усім, хто нас підтримує!
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: