Ця спокуса підступається до багатьох католиків.
«Я мав у своєму житті кілька таких досвідів, які би назвав релігійною ейфорією, а потім був повний провал», — каже о.Войцех Єнджеєвський, домініканець із Душпастирського осередку в Лодзі (Польща).
У відеоролику на ютьюб-каналі Dominikanie.pl цей священник застерігає від спокуси «голоду винятковості» у царині релігії.
— Ця релігійна ейфорія бралася з відчуття: «Вау, але ж це — ВІДКРИТТЯ! Я зрозумів цей біблійний текст!!!» Або: «Які ж у мене неймовірно близькі стосунки з Богом!»
Тобто на молитві в мене були такі відчуття, переживання, емоції, коли я відчував, що це просто якийсь «повністю новий рівень», мега-левел, гіпер-постріл у повністю невідомі раніше простори релігійних роздумів або релігійних переживань.
І що цікаво — за якийсь час виявлялося, що такий досвід втрачав свою виразність. Інколи я навіть пригадати не міг, які такі вражаючі стани видавалися мені містичним мега-осяянням. Або ж виявлялося, що я собі це просто вигадав — і через те, що подумав про себе як про людину надзвичайно освічену релігійно, почувся кращим за інших. І що за управлінням цього «космічного корабля», псевдомістичного, сиділо таке собі хамськи розгодоване его, яке прагнуло почутися кращим. Хотіло відчути себе винятковим.
Так, простір релігії — страшенно спокусливий для цього голоду винятковості. Тому ми інколи дуже-дуже любимо різного роду «стани відкриття», вдалих формулювань, релігійної концепції, а також — очевидно — місця, які з цим пов’язані у спільноті Церкви. Піонера, який прокладає шляхи. Людини, до якої хочуть прийти порозмовляти. «Ніхто не молиться так, як ти! Біля тебе, знаєш, я зустрів Бога!»
Ну от хто знесе такий тягар? Святі знесуть… Однак святі не мають почуття ілюзії, ніби вхопили Бога за бороду.
Савло, пізніший святий Павло. Це, власне, постать людини, яка була до глибини переконана, що він краще за всіх розуміє суть юдаїзму. Що він знає, про що йдеться у релігії. Що всі решта, разом узяті, — а особливо ота банда простолюду, які називаються християнами, вшановують якогось сина теслі, — що їх треба просто стерти з лиця землі, оту банду фанатиків, бо вони нічого не розуміють. Я, Савло, знаю, про що йдеться! Я, Савло, розумію Послання, його зміст, і мій спосіб жити вірою — найліпший. Він був охоплений неймовірною релігійною ілюзією.
Велич Савла — пізнішого святого Павла — полягає в тому, що він дозволив позбавити себе цієї ілюзії. Щоправда, Ісус йому це полегшив, бо обставини цього позбавлення були достатньо вражаючі. Він почув голос, побачив світло… Але я вас запевняю, що інколи можна воістину «Божим обухом по голові» дістати, по голові своїй релігійній ілюзії, своїй релігійній гордині, — дістати дуже сильно, однак упертися й залишитися в цій своїй ілюзії. Є маса людей, які сказали: «Ми не хочемо мати нічого спільного з цим простакуватим католицизмом!» Я сам колись казав: «Самі баби ходять, нічого не розуміють, виють свої Гіркі жалі… а я розумію суть Євхаристії!» Так я собі думав, коли мені було 18 років… «А я знаю, навіщо я тут!!! Я б охоче повиганяв усіх із храму». Отакий безмір пихи. І така ілюзія.
Я не знаю, як то Господь Бог так зробив, що мене з цього визволив… трохи знаю, трохи не знаю. Та й не мушу знати, щоби знову не почутися винятковим. Але Він це зробив. І справді, нині я стараюся спокійно придивлятися, у Божому світлі — і прошу про це світло. Прошу про світло, яке показує, де я собі щось сам творю: якусь релігійну ілюзію, пиху, переконання, яке в моїх власних відчуттях ставить мене вище за інших, яке робить так, що я задираю носа, що я би всіх цих людей послав до всіх чортів: тих дурних католиків, або тих дурних невіруючих, або тих, що «неправильно» вірять…
Савло побачив світло, яке зійшло на нього, і почув слово. І те Слово, яке було запитанням, і світло, яке його засліпило, відібрало в нього його «блискітки», його гадане осяяння, яке він вважав, що має в собі, — це чудесний дар Бога. Він повертає нам свободу. Ми тоді випускаємо з рук те, що тримали як трофей свого релігійного розвитку — і даємо себе повести: слову, іншій людині. Якийсь там бідак приходить, якого Ісус посилає, каже йому: йди, поклади на нього руки, скажи йому — «Савле, брате, Ісус мене прислав».
Слово; інша людина зі спільноти; і світло. Світло, яке насправді засліплює. Божа таємниця, яку пізнаєш і погоджуєшся з тим, що ти постійно — на початку шляху. І прагнеш, щоби Бог тебе повів аж до кінця шляхом пізнання Його таємниці — яку ми все одно пізнаємо тільки по смерті, і все одно не до кінця. Тоді зроджується свобода, яка називається смиренням переживання своєї дороги з Богом. Саме такої свободи Бог для нас прагне.
фінансово.
Щиро дякуємо!
