Поради

Як молитися, маючи на голові весь дім. Духовність мами — це космос!

03 Квітня 2020, 15:47 4002

Уже кілька років моя улюблена молитва, а по правді — єдина, яка так-сяк у мене виходить, — це короткі акти: «Боже, хоч би встигнути!»; «Ісусе милий, нехай спить якнайдовше»; «Дякую Тобі ,Боже, за гарячу каву і душ»; «Прославляю Тебе, Боже, за 24-годинну добу, хоча, кажучи чесно, в ній могло би бути удвічі більше годин».

Я ходжу по своєму новому життю, як курка на вигулі ( так, я почуваюся вільнішою, ніж будь-коли!) і розмовляю сама з собою. Я знаю, що Хтось там нагорі підбадьорює мене в моїх розхристаних емоціях, щоб я нарешті повірила: те, що (за моїми відчуттями) розсипалося і кружляє навколо мене, як у невагомості, насправді — цілісність, сенс і краса.

 

Теорія на колись там

Я є там, де є, тобто як дружина з кількарічним досвідом і трьома малюками. Тому подеколи дозволяю собі сарказм при моїх молодих друзях (вони дуже толерантні до моїх дурних жартів), безіменного пальця яких ще не торкнулася обручка, і не обпечених батьківством; які поки що живуть для себе, розпоряджаються непристойно великою кількістю часу і можливістю вести довгі й безплідні дискусії на Фейсбуку.

Ну, і я так собі при них пирскаю, як кобила на краківському ринку, мовляв: тіштеся-тіштеся, бо не знаєте ані дня, ані години, а те, що ви ретельно спланували в своєму одинацькому CV (перебігу життя), от побачите — колись змінить свій кут і швидкість падіння. Бо як сядете в ракету під назвою «Сім’я», то життєвий, духовний, емоційний і фізичний космос стане дуже буквальним. Краще ваші теорії заховати далеко, на колись там. Тоді реальність буде меншим потрясінням.

 

Релігійна казка

Я дуже люблю згадувати своє студентське життя, бо маю стійке враження, що перебувала в якійсь релігійній казці. Той час — це ритуал щоденних ранкових роздумів, кілька стежок до університету, де по дорозі можна було завернути на адорацію, сповідь і миті святого спокою.

У моїй сумці завжди було місце для кишенькового видання Біблії, не заплямованого дитячим яблучним мусом чи піском, висипаним із черевичків. Це був дуже-дуже мій час, розподілений так, як я хотіла і на скільки мала сил. Кажу вам: казка! І ще кажу: я була переконана, що в тій «ракеті», в яку я врешті охоче вскочила, стан невагомості мене не досягне. Що час не виявиться поняттям відносни. А за тяжіння до себе, до чоловіка, до дітей і, зрештою, до Бога не треба буде так боротися.

 

Літанія до мамусі

У мій духовний світ увірвався ураган «Мама». Тепер я вранці не розплющую очей із псалмом на вустах, бо перша думка — про дітей: чи живі-здорові, чи встали; а якщо встали, то куди порозповзалися; що зробити їм на сніданок і чому вони плачуть?

Коли завдяки каві до мене повертається притомність, я починаю переходити в режим реєстрування найменших скиглень і виразів облич. Хто має дітей, той знає, що це стан душі. Немає опції «вимкнути». Цілими днями вислуховуєш літанії: «Мамусю, пісяти! Мамусю, їсти! Мамусю, пограйся зі мною! Мамусю, ні! Мамусю, так! Мамусю, дай! Мамусю, ходи! Мамусю, мамусю, мамусю!» В такі моменти я з особливою емпатією думаю про Марію і починаю розуміти, чому ми іноді мусимо дочекатися свого аж після сотого прохання протягом дня. Свята терпеливість мами!

Проте навіть у цьому божевіллі я знайшла свій метод молитви. Гадаю, що ваші будні дуже схожі на мої; отже, є шанс, що мої думки стануть вам у пригоді.

 

Думка 1

Моліться життям. Це метод багатьох святих. Я особливо ціную його зараз, коли тиша і мить самотності — розкіш. Свої щоденні обов’язки я жертвую в якомусь намірі; але не вкупі, кожний окремо, бо тоді мені складно їх переживати як духовний досвід. Покласти дитину спати, приготувати сніданок, прогулянка, ігри, погасити істерику — все це в якомусь сенсі вимагає зусиль і зречення себе.

 

Думка 2

Один десяток Розарію. Розарій для мене — молитва нелегка. Але десяток протягом дня між заварюванням чаю і готуванням каші я можу відмовити. Щоб пам’ятати про молитву, я ношу розарій-обручку на пальці.

 

Думка 3

YouTube. Я знайшла гарне виконання Коронки до Божого Милосердя. Важливо, що мої малюки повністю його приймають, не капризують, не перекрикують. У мене на кухні є динаміки, які я можу підключити до мобільного, тож відразу після казочки і класичної музики для геніїв (так, є й така, серйозно!) я вмикаю Коронку і слухаю, підспівую, а часто просто живу в її звуках, тим часом читаючи дітям казки.

 

Думка 4

Молитва дитини. Моя трирічна донька може зробити знак хреста, проказати молитву до ангела-хранителя і завершити закликом: «Ісусе, довіряю Тобі!» Я використовую це. Часто це моя єдина молитва протягом дня, яка найчастіше дуже торкається мого серця. Бо коли я бачу ентузіазм моєї доні, її радість і цілковите зосередження на словах, які вона вимовляє, повторюючи по 10 разів, то думаю, що хотіла б молитись, як вона.

Ракета «Сім’я» — це подорож в один кінець, яку я б не проміняла на жодну казку.

Переклад CREDO за матеріалами: Наталія Бялобжеська, Aleteia

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ми з вдячністю приймемо Вашу допомогу. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, роботу веб-майстра та гонорари фахівців. Переказ через ПриватБанк: Пожертвування можна переказати за такими банківськими реквізитами:

5168 7427 0591 5506

Благодійний внесок ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ: Добровільна пожертва на здійснення діяльності часопису CREDO.

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Щиро дякуємо читачам за жертовність усім, хто нас підтримує!
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: