Ярмо християнства?

Роздуми над Божим Словом на XIV Звичайну неділю, рік А

Ісус найбільше прагне того, щоб усі люди повірили в Отця, який послав свого Сина як спасителя світу. Щоби пробудити таку віру, Божий Син об’являє свого Отця. Однак здається, що сьогодні ми чуємо дивну суперечність: адже Ісус прославляє Отця за те, що Він затаїв це від мудрих та розумних і що відкрив це немовлятам. Невже Христос радіє з того, що деякі люди не пізнають істини? Як же це має принести Отцеві славу?

Мудрими та розумними тут названо фарисеїв та книжників, які досліджували Святу книгу — Біблію, але не прийняли Того, про Кого вона говорить, Хто є здійсненням усіх пророцтв і Закону. Вони досліджували слово написане, але відкинули Слово Втілене. Виявляється, що у своїй зарозумілості можна знати всі Писання, але так і не почути Божого Слова…

Неможливо зрозуміти Писання лише власними зусиллями, без дару благодаті, без особистого з’єднання з Ісусом. Немовлятам же все дароване як незаслужений дар. Тому Ісус закликає Никодима, старшого серед юдеїв та вчителя Ізраїлю, щоб «народитися згори», тобто стати немовлям, щоб усе прийняти як незаслужений дар, що від Отця походить через Сина: Все передане Мені моїм Отцем. Тоді вся слава належить Отцеві, а не нам.

Кого Ісус називає немовлятами? Це передусім Його апостоли, яких Він обрав серед простих людей — рибалок. Ісус звертався також до людей убогих, відкинутих, забутих, хворих, самотніх, нікому не потрібних. Вони були наче немовлята, що не мали голосу ані в суспільстві, ані в релігійних колах. Їм були незрозумілі розумні дискусії на тему найменшої «йоти», тобто «риски» Закону.

Такі люди прагнули тільки того, щоби хтось був поруч, як добрий Пастир серед своїх овець. Вони потребували такої близькості й безпосередності, як немовлята в обіймах матері. Тому Ісус запрошує: Прийдіть до Мене всі втомлені й обтяжені, і Я облегшу вас. Це були слова справжньої втіхи. Насамперед потрібно не вчитися, а прийти до Вчителя! Адже виконувати слово без Ісуса — це лише втома та обтяження; із Ним натомість усе стає легким.

Згадаймо, як після смерті Ісуса двоє учнів тікали з Єрусалима до Емауса від важкого хреста. Однак коли Він сам приєднався до них у дорозі та пояснив їм Писання, вони побігли назад нічною дорогою до Сіонської горниці з палаючими серцями, бо Я лагідний і сумирний серцем, тож знайдете полегшу душам вашим.

Учні Ісуса потребували простої участі, а не складного повчання. Тому Ісус пропонує їм свою частку: Візьміть ярмо Моє на себе й навчіться від Мене. Ми спочатку беремо те, що Ісусове: Візьміть ярмо Моє на себе. Ми отримуємо необхідний дар благодаті, тобто силу та здатність, і тільки потім вчимося від Нього самого: й навчіться від Мене.

До ярма зазвичай запрягали двох волів: одного — дорослого і досвідченого, а іншого — молодого й незрілого. Тоді рілля була завжди рівна і шлях до мети — найкоротший.

Ісус нікого не відкидає. Його запрошення звучить однаково для всіх: Прийдіть до Мене всі… Сьогоднішній псалом прославляє Бога подібними словами: Добрий Господь до всіх, і Його милосердя перед усіма Його ділами. Господь підтримує всіх тих, що падають, і всіх зігнутих підводить. Усе є даром Отця, але Ісус очікує від нас не самотнього зарозумілого зусилля, тільки участі у Його ярмі на дорозі повернення до Отця.