Причастя для повторно одружених

Питання: Чому розлученим, які повторно одружилися, відмовляють у милосерді й забороняють причащатися, а молодим людям, які вступають в інтимні стосунки до шлюбу, не відмовляють у відпущенні гріхів і в Причасті? Адже, по суті, і ті, й інші порушують заповідь.

Відповідає Vatican News:

Автор запитання правильно відзначив очевидну річ: і ті, й інші порушують заповідь. Розлученим, повторно одруженим, Церква пропонує пройти шлях покаяння і знову причащатися Святих Тайн. Але що означає цей шлях покаяння?

Милосердний підхід до питання розлучених, які повторно одружуються, вже описаний у вченні нашого Господа Ісуса Христа, в Євангелії. «Збулися часи, і Боже Царство наблизилося, — говорить Ісус. — Покайтеся і віруйте в Євангеліє!»(Мк 1,15). Не може бути справжнього навернення, якщо людина не покаялась у минулих гріхах. Коли йдеться про милосердя Бога, ми часто забуваємо про ці суттєві слова Ісуса, про Його заклик до покаяння. Звісно, покаяння не означає покаятися у минулих гріхах, щоб наперед отримати прощення за нові гріхи, а в нашому випадку — розлучених повторно одружених — ми маємо справу саме з такою ситуацією.

Нагадаємо, що сказав Ісус у Нагірній проповіді: «Ви чули, що сказано: не чини перелюбу. А Я вам кажу, що кожен, хто на жінку подивиться із пожадливістю, той уже вчинив із нею перелюб у серці своїм» (Мт 5, 27-28). Згідно зі вченням Господа Ісуса Христа, той, хто пов’язаний узами Таїнства подружжя і при живому подругові вступає в зв’язок з іншою людиною та живе з нею, як із подругом, чинить перелюб. Причому не одиничний і таємний перелюб, у якому потім щиро кається і знову приступає до Причастя, отримавши відпущення цього тяжкого гріха, а публічний, відкритий і тривалий перелюб: він перебуває у стані перелюбу. Він, можливо, і розкаявся в тому, що зруйнував попередній шлюб, але не розкаюється у своєму перелюбі.

Ісус Христос у Євангелії застерігає не лише від перелюбу як учинку, а навіть від «погляду з пожадливістю», яким людина вже перелюбствує в своєму серці. Йдеться про тяжке порушення задуму Бога щодо людської сексуальності й любові. Уже це одне — тяжкий гріх; що ж тоді казати про регулярний, тривалий перелюб за відсутності розкаяння? Отже, немає більш мужнього пастирського вибору, ніж повторювати вчення Ісуса: «Покайтеся і віруйте в Євангеліє».

Якщо ж замість запрошення покаятися ми покриваємо гріх, то це не буде милосердям: милосердя не обмежується тим, що прикриває скоєне зло. Милосердя прагне оновити людину, спонукати її почати нове життя. Виправдання — читаємо в документі Тридентського Собору — це не тільки відпущення гріхів, але й «освячення, оновлення внутрішньої людини через добровільне прийняття благодаті й дарів, силою якого людина із нечестивої стає праведником, з недруга — другом, щоб через надію стати спадкоємцем надії вічного життя». Саме завдяки перемінній силі милосердя Бога грішники «повстають проти гріха, ненавидячи його та засуджуючи».

Милосердя Бога, Його благодать, здійснює внутрішню переміну людини, що веде до відкинення гріха і до нового життя. Святий Йоан Павло ІІ в енцикліці про Божественне милосердя («Dives in misericordiа») нагадує, що «ніде в євангельській звістці прощення і навіть його джерело — милосердя — не означає поблажливості до зла, до спокуси, до заподіяної шкоди чи образи. Виправлення зла, спокуси, компенсація заподіяної шкоди, відшкодування образи в кожному випадку — умова прощення» (14).

Підхід до розведених повторно одружених у традиції Католицької Церкви ґрунтується саме на такому розумінні милосердя. Не варто помилково вважати, що людину примушують повернутися до свого подруга. Особливий підхід сформувався також щодо тих цивільних пар, у яких народилися діти. Вони можуть продовжувати спільне життя, відмовившись від подружніх інтимних стосунків. Такі пари можуть причащатися, хоча їм рекомендовано приступати до Таїнств не в тій парафії, де всім відомо про їхнє співжиття: люди можуть і далі думати, що ця пара має нешлюбний і прелюбодійний зв’язок і при цьому причащається. Такий приклад може бути спокусою для інших віруючих. Щоби й надалі приступати до Причастя у своїй парафії, пари, які живуть у стриманості, мають пояснити свою ситуацію, що не завжди можливо із зрозумілих причин.

Справжнє милосердя утримує іншу людину від зла і від того, що відбувається через блюзнірське причащання в стані тяжкого гріха. Ієрархи та Церква нічого не можуть змінити, оскільки розлучений повторно одружений, тобто людина в стані перелюбу, об’єктивно, а не за постановою Церкви, відлучає себе від Причастя. Устами св.апостола Павла Святий Дух застерігає: «Хто п’є чи їсть недостойно, той п’є та їсть на осудження собі, не розмірковуючи про Тіло Господнє. Від того багато з вас немічні та хворі й чимало помирає».

Таким чином, тим, хто розмірковує про милосердя щодо розлучених повторно одружених, насамперед треба спиратися саме на слова Господа. Справжнє милосердя полягає в тому, щоб бажати для всіх людей, зокрема, для тих, хто зрадив нерозривним узам Таїнства подружжя, повноти усіх благ, обіцяних Ісусом. Цьому бажанню суперечить гіпотеза про недостойне причащання.

Отже, милосердя, згідно зі словом Господа, полягає у заклику до покаяння, до навернення. Так, кожна конкретна ситуація непроста. Наприклад, є пари, які в період позашлюбного зв’язку знову віднайшли віру і бажають жити у повній співзвучності з Христом. Але в них у новому союзі вже народилися діти, для яких необхідна присутність обох батьків, навіть якщо вони між собою не чоловік і дружина. Таким парам насамперед рекомендують розсудити про укладений ними церковний шлюб і перевірити його дійсність. Але навіть якщо після канонічного розслідування виявиться, що шлюб був недійсним, — новий зв’язок також не буде укладений згідно з волею Господа, поки вони не звершать дійсне Таїнство Подружжя. Якщо попередній шлюб дійсний, то повторно одружені подружжя можуть продовжувати жити разом у чистоті, як брат із сестрою.

За всієї різноманітності можливих підходів до кожного конкретного випадку незмінним залишається одне: той, хто живе в тяжкому гріху, не може приступати до Причастя. Автор запитання питає, чому розлучені повторно одружені не можуть причащатися, а молоді люди, які вступають в інтимний зв’язок до шлюбу, можуть. Це абсолютно не так: до Причастя можуть приступати лише ті молоді люди, які покаялися в Таїнстві Сповіді в своєму гріхові блуду й мають намір змінити життя, тобто відкинути цей гріх і жити в стриманості до шлюбу. Звісно, ніхто не застрахований від повторних падінь; але намір припинити гріховну ситуацію — це обов’язкова умова для відпущення гріхів. У цивільних парах, поки такого наміру немає, поки партнери не приймуть рішення припинити гріх перелюбу, вони не можуть отримати справжнє відпущення гріхів.

Допущення розведених повторно одружених до Причастя було би знеціненням сакраментальної структури Церкви. Таїнства за своєю суттю — це знак певної реальності й тому вони мають відповідати істині: в іншому разі вони незрозумілі та не приносять користі. Видимі знаки мають відповідати невидимим узам: Святе Причастя — це видимий знак єдності з Христом і Церквою за посередництвом благодаті. Якщо людина розриває ці узи тяжким гріхом, то цей зв’язок порушується і Святе Причастя буде фальсифіковано; це буде причастям в осудження. Подруги, які порушили перелюбом шлюбний зв’язок, навіть якщо цей перелюб зареєстрований як цивільний шлюб, самі себе відлучають від Святого Причастя, а якщо і приступатимуть до нього, навіть із гіпотетичного благословення ієрарха, який мислить по-своєму, то це не буде справжнім причастям Христових Тайн, так само, як і в разі будь-якого тяжкого гріха. Шлюб нерозривний, і подруги після розлучення зобов’язані жити в чистоті, зберігаючи вірність єдиним шлюбним узам. У цьому випадку причастя буде справжнім, і хоча фактично спільного проживання подругів уже немає, але невидимі узи Таїнства Шлюбу та вірність їм не порушені.

Не завжди легко боротися зі спокусами і з тягою мати когось поруч; але все життя християнина, розлученого або ні, повне спокус, від яких рятує Божа благодать. У подружніх кризах, як і в тих випадках, коли розлучення вже за плечима і самотність пригнічує, християнин покликаний покладатися на Господа, часто приступати до Таїнств і використовувати всі можливі засоби, щоби зберегти цнотливість і не втратити благодать, яка утримує від гріха.