Роздуми

Чеснота паломника: подорожуймо життям із надією!

17 Липня 2020, 10:07 516 Василь Калита

З часу свого гріхопадіння людина живе надією. Доти вона не мала потреби в цій чесноті, бо безпосередньо спілкувалася з Богом. Згрішивши, вона втратила цю близькість, а, щоб розпука її остаточно не знищила, Бог одразу після гріхопадіння дає їй обітницю спасіння, майбутньої перемоги.

Він каже до спокусника: «Я покладу ворожнечу між тобою і жінкою і між твоїм потомством та її потомством. Воно розчавить тобі голову, а ти будеш намагатися ввіп’ястися йому в п’яту» (Бут 3,15).

Відтоді Бог не раз давав людству свої обітниці, підживлюючи його надію. І нікого з тих, хто довірився Божим обітницям, надія не засоромила (пор. Рим 5,5). Завдяки цій чесноті Ной та його родина врятувалися на ковчезі під час потопу. Керований надією, Авраам вирушив за голосом Бога у невідомість. За це по 25 роках внутрішньої боротьби і зовнішніх помилок Авраам, всупереч людській логіці, отримав найбажаніше — сина Ісаака. Господні слова: «Оце Я з тобою, і берегтиму тебе скрізь, куди підеш, і поверну тебе назад у цю землю, бо не покину тебе, поки не виконаю того, що я тобі обіцяв» (Бут 28,15) можуть сьогодні підтримувати кожного з нас у скруті так, як колись давали надію Якову в усіх його життєвих перипетіях.

Ще сини Якова були в пошані й не зазнавали гноблення в Єгипті, як Йосиф перед своєю смертю передрік вихід їхнього народу, поновивши Божі обітниці щодо власної землі: «Бог напевно навідається до вас і виведе вас із цього краю в край, що про нього клявся Авраамові, Ісаакові та Яковові» (Бут 50,24). Надією підтримував Господь Бог ізраїльський народ в його 40-річній мандрівці пустелею. А що більшість із них грішила безнадією на Його слова, то й не увійшла в обіцяну землю. Лише ті, хто не зневірилися — Ісус Навин та Калев, осягнули обітницю.

В подальшій старозавітній історії дедалі чіткіше простежується надія на прихід Месії, відображена в книгах пророків і псалмах. Не забарився Бог і з цією обітницею, своєчасно пославши свого Сина Єдинородного на землю. Те, що не всі признали Боже Слово, — це вже зовсім інша історія… «Котрі ж прийняли Його — тим дало право дітьми Божими стати, які в ім’я Його вірують» (Йн 1,12). Тож Бог часто тим, які щиро надіються на Його обіцянки, дає понад те, що вони від Нього очікували. Вони уявляють собі здійснення обітниці по-людськи, обмежено, а Він дає їм по-Божому, безмежно.

З цього часу надія вірних виходить на зовсім інший рівень. Вона вже охоплює не лише якісь земні блага, які визначали добробут ізраїльського народу, як-от свобода від гніту з боку сусідніх народів, земля, потомство, матеріальний достаток, а й поширюється на життя після смерті. Визволення з-під влади диявола, гріха; воскресіння; «уподібнення до Бога та єдність з Ним, наскільки це можливо» (Псевдо-Діонісій Ареопагіт), — зовсім немало того, що Бог обіцяє сучасним християнам! Не ігноруючи і їхніх земних потреб — всього того, що необхідне як засіб для цієї високої мети. За умови, звісно, сильної надії, уповання.

Бо, як колись Вибраний народ у пустелі зазнавав перешкод на шляху своєї надії, так і нам сьогодні можуть завадити дві крайності, дві провини проти цієї чесноти: «відчайдушність, наївна інфантильність, побудована на переконанні, що Царство (Боже) вже повністю здійснене» або розпач у формі духовного лінивства, «що рівнозначно запереченню справи відкуплення Христа, відмові слідувати за Ним» (Ж.-М. Обер).

Щоб уникнути цих пасток на шляху до кінцевої мети, потрібно просити благодаті Святого Духа, бо з її допомогою, як каже Катехизм Католицької Церкви, а не спираючись на наші сили, можемо осягнути чесноту надії. Вона «відповідає прагненню щастя, вміщеному Богом у серці кожної людини; вона висловлює сподівання, які надихають діяння людей; вона їх очищує, щоб спрямувати до Царства Небесного; вона захищає від зневіри; підтримує в усякій самотності; відкриває серце в очікуванні вічного щастя» (ККЦ, 1818).

Тобто — повернення до стану, яким втішалися наші прародичі в раю до свого гріхопадіння, стану досконалої любові, стану, коли надія знову не буде актуальною. «Коли ж хтось бачить те, чого надіється, то це не є вже надія; бо що хтось бачить, хіба того надіється?» (Рим 8,24). «Коли настане досконале, недосконале зникне» (1Кор 13,10). А поки ми ще на шляху до обіцяного блаженства, «очікуймо його витривало» (пор. Рим 8,25).

*

Василь Калита — журналіст, блогер, основними зацікавленнями якого є суспільні, богословські, філософські, психологічні та історичні теми. Редактор парафіяльного вісника та катехит при храмі Всіх Святих Українського Народу (м.Львів, УГКЦ).

 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
Кредит серпень-вересень
Зібрано Залишилося зібрати
40114грн
25129грн
Потрібно зібрати
65243грн
Залишилося
9днів
Розмістити цей блок в себе на сайті

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

pb.ua: 4731 1856 1920 9130

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: