Гріхи супроти людини

Кожній людині належить пошана — незалежно від її віку, походження та освіти. Нам слід пройнятися пошаною не лише до людей із найближчого оточення чи спільноти: маємо поважати всіх без винятку, адже кожен з нас створений на образ та подобу Божу.

Отож звернімо увагу на окремі прояви браку пошани до інших — гріхи проти людини.

Нехтування

Така поведінка стосується передусім потреби бути прийнятим, яку відчуває кожен. Не сприймати людину означає вбивати її у психічному вимірі, позбавляти права на життя, яке належить кожному.

Напади

Напад можна скоїти не лише зі зброєю у руках. Прихована агресія може зранити глибше, аніж найгостріше вістря.

Кари

Існує безліч способів покарати іншу людину: мoжна перестати вітатися, звертатись холодно й непривітно, чи поготів — вороже та байдуже… Але варто лиш на мить замислитися над своєю поведінкою, щоб зрозуміти: ми караємо частенько людей тільки тому, що вони роблять щось, що нам не до вподоби.

Класифікація

Зазвичай ми класифікуємо людей, із якими нам доводиться жити й спілкуватися. Варто потрапити у нове товариство або долучитись до якоїсь церковної спільноти, як ми починаємо зараховувати її членів до певних класів та підкласів: той такий, а той не такий, а той узагалі інший… Таким чином я змушую іншу людину поводитися згідно з моїм уявленням про неї. Позаяк я знаю, чого чекати від кожного, — все, здається, в нормі! Проте насправді ми створюємо своєрідний бар’єр і не відкриваємо себе для конкретної, дуже реальної людини.

Iгнорування

Свідоме та добровільне… А чого ж, нехай цей хтось відчує, що ми його зневажаємо та нехтуємо ним! Живемо так, наче його взагалі не існує…

Засудження

Інакше кажучи, вислів на кшталт: «Ти — поганий і ні на що не годишся!» Будь-яке засудження людини — безпідставне, та ми судимо: дітей у сім’ї чи учнів у школі… Звернімо увагу: визначати об’єктивний стан справ (цей хтось — випиває) не означає засуджувати. Засудження — функція з негативним емоційним навантаженням (цей хтось — п’яниця, фу, я за нього кращий).

Маніпуляція

Ми вдаємося до різних методів, аби людина зробила те, чого ми хочемо, але так, аби вона сама була переконана, що робить усе згідно з власною волею. Тоді ми перетворюємося на хитрих дипломатів, які використовують людей для досягнення власних цілей.

Очорнення

Не йдеться про обмови чи відвертий наклеп. Ми зневажаємо людину, навіть розповідаючи про неї правду — то там, то сям, мимоволі… Ця правда може виявитись не тільки неприємною, але й болісною. Коли в одній спільноті щось стається, новина зазвичай одразу ж розходиться: усі дізнаються про скоєний переступ. Зацікавлена особа потрапляє у нове середовище, а тут, виявляється, усі й усе про неї знають! Не можна кепкувати з делікатних та важливих людських проблем та про них говорити легковажно.

Фальшиве співчуття

Маю на увазі не почуття жалю, що виникає, коли ми бачимо страждання наших ближніх та спонукає підтримувати й усіляко допомагати. Йдеться тут про те фальшиве уболівання над кимось, яке спонукає нас постійно і співчутливо повторювати: «Ти мій бідненький!» Однак це одна з найбільш негативних позицій стосовно людини. Адже люди не хочуть, щоб їх безконечно жаліли чи співчували їм: вони сподіваються отримати допомогу.

Інструменталізація

Це ставлення до людини не як до живої особи, а як до предмету, речі, знаряддя, яке можна використати, перекласти з одного місця на інше.

Сексуальна об’єктивізація

Це одна з найгірших форм тієї ж таки інструменталізації. Сучасне покоління з легкістю втілює у життя гасло: «Секс без любові — це гріх, секс із любов’ю — ні». Молодь сприймає любов лише на рівні емоцій, та й до того ж дуже банальних. Не можна узагальнювати, кажучи: «Вистачить любити, щоби не грішити!» Проте секс без почуттів є ще гіршим використанням людини. Це жахливе ставлення до особистості як до предмета і вияв зневаги.

Використання

Використати людину можна, так би мовити, «по-різному»: наприклад, знаючи, що хтось занадто багато говорить, ми звіряємо йому якісь таємниці, прекрасно усвідомлючи, що про це невдовзі знатимуть всі. Таке використання може також мати й різні інші форми.

Іронія та сарказм

Існують різноманітні прояви іронії, проте найгіршим є сарказм. Він відрізняється від почуття гумору та щирого жарту, які приносять людям сміх і радість. Глузуючи з когось, натомість, ми сміємося коштом іншої людини. Сарказм вражає набагато сильніше. Сміятися можна (і теж у певних межах) із себе самого. Натомість іронія чи сарказм, виражені до іншого, це пряме порушення його особистого простору.

Знецінення переживань

«Це нічого страшного! Та хіба це проблеми! Даси собі раду!» — можна часто почути. Однак це марна утіха та фальшива допомога, адже людина й надалі залишається наодинці зі своїм болем. У вирішенні проблем найважче ствердити, що проблема таки існує. Лиш тоді ми насправді підтримаємо людину в скруті та принесемо полегшення, коли погодимося з тим, що це реальна проблема. Пусті втішання та відвернення уваги від труднощів ще нікому не допомогли. Найчастіше вони лиш проявляють бажання відсторонитися від чиїхось труднощів та клопотів.

Фальшива опіка над людиною

Із фальшивим захистом людини ми маємо справу тоді, коли оберігаємо когось, хто абсолютно цього не потребує, або ж у ситуації, коли ця особа сама може проявити ініціативу та захистити себе. Патерналістична опіка — принизлива, адже вона викликає залежність та обмежує свободу людини.

Фальшиві поради

Уявімо собі таку ситуацію: хтось приходить до мене і просить про пораду. Я раджу щось цій людині, та вона робить все по-своєму. Коли ж наступного разу ця людина знову попросить про пораду, я нервуюся й відповідаю: «Чому ти мене питаєш, якщо все одно вчиниш так, як вважатимеш за потрібне?» Тобто, керуючись моєю думкою, людина мусить зробити так, як я скажу. Однак цього бути не повинно. Хтось приходить до мене, щоб дізнатися мою думку. Її слід висловити, але так, щоб залишити людині свободу вчинити, як вона сама вважатиме за потрібне. І навіть якщо вдруге людина не врахує моїх порад, то має бути певна, що коли прийде до мене втретє, вчерверте, впя’те, ба навіть тисячу разів поспіль, вона завжди почує мою думку та мою пораду. 

Важко витримати щось таке. Адже ми вважаємо, що нас поважають, що ми завжди маємо рацію. Готовність до допомоги має бути такою: якщо навіть тисячу разів ти почуєш мою думку і вона допоможе тобі побачити те, чого ти чинити не повинен, я завжди буду радий допомогти тобі у цьому.

Патерналістське ставлення

З такою поведінкою ми стикаємося, коли робимо за інших те, що вони повинні зробити самостійно. Це не означає, що ми не повинні співпрацювати з людьми в ситуаціях, коли вони собі не радять. Батьківська постава — це різновид активності: я починаю робити за тебе те, що ти умієш зробити сам, тому ти залежиш від мене і не можеш звільнитися від цієї залежності.  

Диригування людиною

Це поведінка згідно з тактикою: я беру на себе відповідальність за тебе, я відчуваю відповідальність за твоє духовне життя, за твою релігійну досконалість, за твої моральні принципи. Звісно, ми мусимо приготуватися до того, щоб допомагати одне одному всім можливим у цій справі. Проте кожен сам мусить нести відповідальність за власне життя, моральність, релігійність і самовдосконалення. Відсутність поваги до людини — це таке саме перешкоджання в її розвитку, здобуванні автономії та свободи, прояв байдужості, як усі інші перешкоди. 

Переклад: СREDO   за Deon