Сила хреста

Єпископ Роберт Баррон про силу хреста та страждання:

Ці роздуми були дещо навіяні розмовою з Джорданом Пітерсоном (прим. – канадський клінічний психолог і професор психології), який висловив думку, що біль є метафізично фундаментальним, маючи на увазі, що його не можна уникнути. Навіть скептики погодяться, що біль існує. Ми можемо більшу частину життя боротися з ним, але не можемо заперечити, що його немає.

Я роздумував над цим, оскільки в найбільш священний час протягом року Церква ставить перед нашими очима образ когось, хто знаходиться на граничній межі болю, на межі страждань. Розглянемо, якими бувають страждання. Є фізичні страждання, яких досвідчив кожен з нас, навіть коли був дитиною і порізався чи вдарився або зламав ногу тощо Під час свого життя кожна людина має справу з фізичним стражданням. Наприклад, людина, яка має хронічний біль. Загалом, фізичне страждання супроводжує нас протягом життя. Але це тільки один вимір страждання. Часто набагато відчутнішим та небезпечнішим є психологічне страждання. Воно також може початися з дитинства, коли на початку життя ми відчуваємо неприйняття, ізоляцію чи приниження. Навіть коли дитина губиться, то для неї це вже психологічне страждання, і цей час, поки вона знайде своїх батьків, може здатися вічністю. Потім в дорослому житті це відчуття стає гострішим та інтенсивнішим. Кожен, хто втрачав кохану людину, знає це особливе відчуття психологічного страждання, коли знаєш, що ніколи вже не побачиш цю людину, яка стільки значила для тебе, принаймні в земному житті. Або подумайте про ситуацію, коли тебе зраджують. Особливо, коли той, кого ти вважав добрим другом, повівся так, що це тебе здивувало та вразило. Отже, існують різні види психологічних страждань. Але все одно ми ще не розглянули всю глибину страждання. Є таке страждання, яке я називаю екзистенційним. Це повна втрата сенсу, втрата мети. Хтось може добре почуватися фізично і навіть мати психологічний баланс, але водночас ця людина втратила сенс життя, більшої мети. Тут можемо пригадати Жан-Поля Сартра, засновника екзистенціалізму, який сказав, що життя є абсурдом. Таке може сказати той, хто переживає екзистенціальне страждання. Або вислів Фрідріха Ніцше –  «Бог помер» – нагадує вигук відчаю, оскільки тоді немає кінцевої мети у житті.

Отже, різні виміри болю метафізично є фактом, якого не можна уникнути. Далі хочу підкреслити міцність зв’язку між болем та гріхом. Це можна легко довести. Можна навести багато прикладів – скажімо, як ви поводитеся з іншими в стані болю? Зазвичай, не так добре. В житті ми часто намагаємось уникнути болю чи попередити його, або перенести цей біль на того, хто його завдав. Отже, часто завдавання болю іншим – це передача свого болю. І ми всі це знаємо – будь-то фізичний біль, або психологічний, або екзистенціальний – він часто є причиною нашої найгіршої поведінки. Біль та гріх взаємопов’язані.

Повертаючись до Хреста Ісуса… Церва ставить перед нами в цей священний час року людину в стані болісного болю. Ісус на хресті знаходиться на самій межі фізичного страждання. Уявімо собі, як це може бути, коли хтось задихається і втрачає кров, повільно вмираючи в тортурах…. Також тут присутнє і глибоке психологічне страждання – Ісус був зраджений і залишений своїми друзями, від Нього відрікся Св. Петро, очільник апостолів, на Нього плюють перехожі, з Нього глузують та його принижують. Лідери суспільства, і релігійні, і політичні, публічно його принижують. Він знаходиться на межі психологічного болю. І, що вражає, загадковий вигук Ісуса на Хресті «Боже Мій, Боже Мій, нащо Мене Ти покинув….» – можна казати все, що завгодно, його досліджували з різних поглядів, але тут проявляється щось, що нагадує екзистенційний біль. Щось, що нагадує втрату зв’язку з Богом.

Отже, на хресті страждає Той, Хто знаходиться на межі всіх видів болю. Але це не просто людина в стані величезного болю, а це Людина, яка також є Богом. Це Бог, який знаходься на межі страждань — ось чому Церква ставить цей страшний образ перед нашими очима. Це Бог, який відчуває себе на межі фізичного страждання. Це Бог, який відчуває себе на межі психологічного страждання. Це Бог, який навіть відчуває себе на межі екзистенціального страждання. Це Бог, який увійшов в наш біль і загорнув його в безмежне милосердя, яке завжди є більшим. У Великодню неділю, у таємниці Воскресіння ми дізналися, що Божа Любов та Боже Милосердя є більшими за сукупність людського болю.  Пригадаємо зв’язок між болем та гріхом – гріх виникає з нашого болю. Якщо Боже Милосердя обгорнуло весь наш біль, то таким чином воно також реально обгорнуло всі людські гріхи. Тому ми кажемо, що «Того, Хто не знав гріха, Він за нас зробив гріхом…» (2 Кор. 5,21).

Джордан Пітерсон казав, що біль є метафізично фундаментальним, але я скажу що ні – це Милосердя є метафізично фундаментальним. Боже Милосердя, яке товаришувало нашому болю і обгорнуло його. І в цьому є наше відкуплення.

Переклад: Вікторія Щербакова