Як любити ворогів?

Питання: Чому Ісус Христос закликає любити ворогів?

Відповідає Vatican News:

Христові учні покликані любити всіх людей, без будь-якого винятку, зокрема тих, хто продовжує ранити Серце Господа. Ми любимо для того, щоб вони перестали пробивати Серце Христа і прийняли Господа, Його слова та дії до свого серця. Тільки любов може привести людину, навіть якщо вона — закоренілий грішник, до покаяння і навернення. Тому саме такі люди, тобто грішники й ті, кого ми вважаємо своїми ворогами, хто завдав ран Господу, нам та іншим людям, — саме такі люди, в певному сенсі, мають бути для нас дорожчими за інших, оскільки вони більше потребують нашої любові й нашого милосердя.

Причина цієї важкої заповіді — любові до ворогів — у тому, що ми покликані узгоджувати наше серце з Серцем Христа. А Він полюбив усіх людей; Він безкінечно любить кожну людину, навіть якщо когось вважають не людиною, а монстром. Він хоче навернення цих людей і прагне, щоб вони перебували разом із Ним у вічності. Христос приніс себе в жертву також і заради них; кожний з них відкуплений Його дорогоцінною кров’ю; Він хоче не погибелі грішника, а його навернення. Тому такі ж самі бажання повинні мати в серці й ми, Його учні.

Християни отримали в дар від Бога благодать любові. Любов до ворогів — це насамперед плід благодаті, потреба, яку відчуває у своєму серці кожен християнин, що міцно тримається Бога. Віруючий, який живе у постійній присутності Господа, зміцнюючись Його таїнствами, не може жити в ненависті. Вміти полюбити і пробачити того, хто коїть зло чи навіть позбавляє життя інших людей, дуже важко. Любов — плід благодаті. Щоби підтримувати цей стан благодаті, необхідні таїнства; але Христос також вказує на необхідність молитви. Можливо, спочатку така молитва здаватиметься нещирою, не від серця, бо вона розходитиметься з нашими почуттями; але сама молитва за ворогів і за грішників розширює серце і пом’якшує його.

Як же саме молитися за ворогів? У молитві за ворогів ми бажаємо їм тих же благ, які бажає для них Бог. Не випадково Господь закликає любити ворогів і відразу ж, ніби пояснюючи, додає: «Моліться за тих, хто переслідує вас». Ми молимося за те, щоб Господь торкнувся серця грішника, щоби між нами й тими, кого ми вважаємо своїми ворогами, зацарював повний мир. Неможливо увійти в Рай, тобто перебувати з Богом, маючи ворожнечу з кимось.

Звернемося до нашого улюбленого джерела — св.Томи Аквінського. Він проводить глибокий аналіз тих аспектів, які ми часто розуміємо лиш поверхово або інтуїтивно. Святий Тома розрізняє людину, яка скоїла зло, та її провину. В «Сумі теології» він пояснює:

«У грішниках треба розглядати дві речі: природу і провину. В силу природи, яку вони отримали від Бога, грішники здатні до блаженства, на прилученні до якого заснована любов. Тому, силою їхньої природи, грішників треба любити милосердною любов’ю», — підкреслює Аквінат. «Провина ж, — пише він далі, — протилежна Богу і становить перепону до блаженства. Тому, силою провини, якою вони протистоять Богу, всіх грішників треба було б ненавидіти. Насправді ж у грішниках ми маємо ненавидіти те, що вони грішники, і любити те, що вони — люди, здатні до блаженства. Це й означає любити їх заради Бога милосердною любов’ю. І ще: ми маємо любити милосердною любов’ю грішників, але при цьому бажати не того, чого вони бажають, і насолоджуватися тим, чим насолоджуються вони, а хотіти, щоб вони забажали того, чого бажаємо ми й насолоджувалися речами, якими ми насолоджуємося».

Звісно, Ангельський учитель тут має на увазі бажання і насолоду, протилежні гріху та злу. Любити милосердною любов’ю ворогів і грішників без сумніву означає молитися за них; але це також означає віддавати своє життя за їхнє спасіння, як Ісус Христос, який віддав життя заради викуплення всіх злочинців. Саме це ми й робимо, коли беремо участь у Святій Месі та відповідаємо на слова священника «Моліться, брати і сестри, щоб моя і ваша жертва була угодна Богу, Отцю Всемогутньому». Ми кажемо: «Нехай Господь прийме цю жертву з Твоїх рук на честь і славу свого Імені, а також для блага нашого і всієї Його святої Церкви». Про яку ж то жертву йдеться, якщо не про жертву нашого життя, яку ми приносимо в єдності з дорогоцінною жертвою Ісуса Христа? Саме вона, жертва Христова, надає цінності й нашій жертві, роблячи її універсальною та вічною.